Ні до Першої світової, ні до Другої світової, ні між війнами, ні взагалі в ХХ столітті у Львові нікому не вдавалося зробити те, що вдалося створити нашому скромному п’ятикурснику. Не було ще в нас у місті показів такого рівня, — вважає відомий львівський художник, старший викладач кафедри моделювання костюма Львівської академії мистецтв Галина Зубченко. — Усе, що було раніше, навіть вдалі проекти, мали камерний характер. А тут Петро, здається, ще не розуміє, що це для нього — тріумф!
Так, підняти таке скромному студенту зі своїми друзями-однодумцями, та й ще без початкового капіталу, на суцільному ентузіазмі — справа фантастична. Людині досвідченій таке й на думку не спало б — злякалася б! А цей взяв академвідпустку і ринувся в атаку з шашкою наголо. Зустрівши його на вулиці — невисокого, з відзнакою романтизму й майже дитячої наївності на чолі — ніколи не подумала б, що це саме той Петро Ланько-Нестеренко, який «минулого ранку прокинувся знаменитим». Тепер із ним потрібно товаришувати — в один голос запевняли журналісти, бо на наступному показі єдиного пустого місця вже точно не буде. Ще б пак, подіуму в 43 метри в Україні ніхто, крім площ, не надавав. І тут можна сказати з упевненістю, що зірки були прихильні до Петра. Саме в цей час нова виставкова зала «Леополіс» взяла старт і почала своє розкручування. Сюди, звичайно, ще не всі львів’яни приїхали, — далеченько, як за львівськими мірками, 15 хвилин на маршрутці від оперного театру, але все-таки... Ще восени Петро задумав притягнути сюди відомих західних і російських дизайнерів і тоді вже не декілька десятків крутих машин, а всі навколишні вулиці будуть ними загачені. 800 місць у залі, впорядженій на європейський манер, дозволяють це. А в тому, що Петру це вдасться, вже ніхто не сумнівається, дивлячись на те, що вдалося йому «з нуля» цього разу.
Щоправда, саме цього разу легка тінь конфлікту все-таки пробігла — дуже шкода, що жоден відомий український дизайнер, кому місто Левів був колискою, як і Львівська академія мистецтв, Lviv Feshen week не підтримав. З одного боку, це й зрозуміло — 15 березня стартує Тиждень моди в Києві, турбот безліч та й організатори таким відступництвом не задоволені будуть (як стверджували всі, хто гніву не побоявся). Харків’янин Костянтин Пономарьов стверджував, що абсолютно усвідомлено вибрав нове середовище сприйняття дизайнера, втомившись від звичної навколоподіумної гламурної київської тусовки. Та й про яке суперництво взагалі може йтися? Коли таких показів в Україні й так не вистачає, особливо для маленьких зірочок, яким ще не по кишені київський подіум.
І все-таки у Львів приїхали і Санатан, і Наталія Глазкова, і польські, і хорватські, і угорські дизайнери. І львів’яни, звичайно, повністю натішилися можливістю показатися. Благо, академія мистецтв дає хорошу школу. До речі, наступного року кафедрі моделювання костюма виповниться 50 років. І це, безумовно, мотив відсвяткувати, і можливо, спільно — і засновникам львівського тижня моди, і академії.
— Цього разу, що вельми прикро, — зазначає професор кафедри моделювання костюма Зеновія Тканко, — ми не об’єднали зусилля, і це матеріально Петру з командою полегшило б завдання. Та й в усіх значеннях — академія спроможна підставити в такій справі своє плече. Але як вийшло, так вийшло. Можна говорити про необхідність суворішого відбору колекцій, але з іншого боку — це не конкурс. Вибрана дуже вдала фестивальна форма, яку треба розкручувати далі.
...А поки Петро Ланько- Нестеренко мріє відіспатися. Потім підрахує борги, яких, звичайно ж, поки що, як шовку. Але благо, підтримала львівська мерія, що спонсує молодіжні, корисні для міста проекти. А те, що це корисний, навіть тріумфальний проект, вже впевнені багато хто.
