Життя могло сповістити про своє прибуття на Землю мільярди років тому свистом і глухим шумом, стверджують планетологи.
Експерименти міжнародної групи вчених повертають в ужиток гіпотезу, що викликала численні спори, про те, що життя розцвіло на Землі, коли на метеориті, що відірвався від Марса після гігантського поштовху, сюди прибули примітивні мікроорганізми, пише inopressa.ru. Гіпотеза стверджує, що життя могло знайти експериментальний майданчик на Червоній планеті, коли Марс вихолонув і став більш гостинним кілька мільярдів років тому. У той час поверхню планети регулярно бомбардували кам’яні уламки астероїдного кільця, відправляючи шматки породи і мікробів, які мешкали на них, в космічний простір, де гравітація Сонця зміщала їх в напрямку Землі.
Чарльз Кокелл з Відкритого університету, який вивчає мікроби в екстремальних середовищах, приєднався до групи німецьких і російських вчених, щоб перевірити, чи здатні мікроорганізми пережити жахливий шок викиду в космос і приземлення на іншій планеті.
Вони зібрали колонії мікроорганізмів, включно з синьо-зеленими водоростями, що мешкають в кам’яних щілинах, лишайником, що покриває поверхню каменів, і спорами морозостійкої бактерії Bacillus subtilis, і помістили їх між шарами габбро — грубого зернистого каменя, схожого на породи, з яких складаються марсіанські метеорити.
Потім вчені використали вибухівку бризантного типу, піддаючи мікроорганізми, що знаходяться в каменях, удару стальної пластини, і після кожного вибуху поміщали мікробів у поживне середовище, щоб побачити, чи життєздатні вони. Удари були еквівалентні тим, які отримували метеорити Марса, знайдені на Землі, — це тиск до 50 млрд. паскалей. Один паскаль — це еквівалент впливу на поверхню банкноти в 5 фунтів, тиск в автомобільній шині становить 200 тис. паскалей.
На свій подив, учені виявили, що лишайник і спори бактерій виживали при найсильніших ударах до 45 млрд. паскалей. Синьо- зелені водорості витримували удари до 10 млрд. паскалей.
Ці висновки підтверджують гіпотезу про «літопанспермії», яка стверджує, що життя могло переміщатися з планети на планету на шматках породи, які відколювалися від поверхні.
Вчені пишуть в журналі Icarus: «Результати дослідження є сильним аргументом на користь можливості «прямої передачі», підтвердженням сценарію «літопанспермії» для маршруту Марс — Земля або для інших подібних планет в межах однієї галактичної системи».
