Уроки тут починаються ранковою молитвою. Серед вчителів — духовні особи. Класи, замість звичних «А», «Б», «В», «Г», мають свої назви, наприклад: клас «Зернятка», що проростаючи дають хороші плоди, «Промінчики», які несуть світло мудрості, «Дзвіночки» тривожать сумління тощо. Тут вільна форма одягу, але на перше вересня, релігійні свята та останній дзвоник учні обов’язково одягають вишиванки. А в навчальний процес включають актуальні в державі події, розповідають про вибори, президента, народних обранців.
А створювалася школа так. Директор школи Оксана Кочерган, матір восьми дітей, на початку 90-х працювала завідуючою дитячим садком № 135. Коли її діти почали підростати, вона замислилася над створенням дитсадка, де християнські цінності стояли б на першому місці. Це їй вдалося — діти в її дитсадку виховувалися в атмосфері християнських чеснот, щирості, злагоди та любові. Але після випуску постало нове питання — в якій школі вони могли б продовжувати навчання у тому ж напрямку? Саме тоді і виникла ідея створення спільно зі священиком Тарасом Гринчишиним школи св. Софії. «Було надзвичайно важко, — розповідає Оксана Кочерган. — У нас не було коштів, щоб винаймати приміщення, не було вчителів та чітко розробленої програми навчання. Неоціненну допомогу надали нам сестри Святопокровського жіночого монастиря студійського уставу УГКЦ, які без орендної платні виділили велике приміщення монастиря». Школа святої Софії була створена у 2001р, на той момент в Україні не існувало жодної початкової школи такого зразка, тож в усьому п. Оксана з отцем Тарасом були першопрохідцями, усьому вчилися методом проб та помилок. Тільки минулого року директор школи св. Софії відвідала в Польщі одну з католицьких шкіл. Відмінність у тому, що там християнські навчальні заклади фінансуються державою, та у виховному процесі більше задіяні сестри-монахині. Програма у львівській школі спрямована на особистісний підхід, який перегукується з християнською етикою та мораллю. Вчителі звертають увагу на кожну дитину. Навіть якщо у дитини щось не виходить, не критикують, не сварять, а навпаки намагаються вкотре пояснити, зацікавити.
Тут стараються розвивати творчі задатки кожної дитини. Адже учні розвиваються і вчаться, коли фантазують, малюють, спостерігають, граються, помиляються. Як говорять місцеві вчителі, 10% інформації ми отримуємо просто від прочитаного, а 90% — від роботи в дії. Те, що сьогодні дитина робить у групі, завтра зможе відтворити самостійно. На уроках музики обов’язковою програмою є вивчення українських пісень, колядок, щедрівок, гаївок, їм розповідають про національний одяг, святкування українських традицій. У цьому році вивчали сценарії вертепів — діти робили їх і показували усій школі. Цікавим є той момент, що учні разом із вчителями щомісяця роблять перестановку меблів у класних кімнатах. Тобто ставлять парти різними фігурами — то літерою «П», то літерою «Г», то півколом. Це, на думку викладачів, допомагає дітям краще засвоювати інформацію, і створює додаткові умови для розвиваючих ігор.
Вимоги до викладачів у школі дуже високі. Перша — це бути справжнім християнином не на словах, а на ділі, показувати гарний приклад для учнів школи. Друга — це бажання працювати за особистісними методиками, які вимагають більше зусиль та підготовки. Сестри-студитки допомагають вчителям у проведені уроків та мають неабиякий вплив на духовний розвиток дітей. Вони дають уроки катехизису, проводять ранкові молитви, готують дітей до першого причастя, вчать усіляких християнських пісень. «Ми їздимо зі школою у різні мандрівки, на прощу в Зарваницю, де ми молимося, співаємо, граємося в ігри, — говорить учениця Настя Кочерган. — У нашій школі гарні вчителі, вони наші найкращі друзі, які цікаво проводять уроки».
Завдячуючи гарній співпраці вчителів та духовних наставників, у дітей низький рівень тривожності, вони більш комунікабельні, активні, незалежні, не бояться відстоювати та висловлювати свої думки, почувають та поводять себе більш розкуто, ніж у звичайних школах.
«Подобається, що все прочитане та побачене навколо нас ми обов’язково мусимо намалювати та описати, а на різні свята робимо аплікації та прикрашаємо ними клас i школу, — каже учень Святослав Кіт. — Дуже подобається навчатися у школі св. Софії. Вона така гарна».
Сьогодні тут налічується 280 учнів від 6 до 11 років, всього 16 класів, але дирекція школи планує створити також гімназію та вести дітей аж до 11 класу. Директор сусідньої школи №19 Галина Бочарова зголосилась допомогти у наданні приміщення та готова до співпраці.
«У нашій школі навчаються діти з сімей середнього та вище середнього рівня достатку, — каже Оксана Кочерган. — Навчання в нашій школі донедавна коштувало 250 гривень на місяць, але зараз, у зв’язку з загальним підняттям цін, подорожчає і навчання. Із цих грошей виплачуються податки, комунальні послуги та нараховуються зарплати вчителям, а минулого року ще спромоглися купити підручники для дітей. Є багато хороших християнських родин, котрі хочуть, щоб їхні діти вчилися у нашій школі, та не можуть собі цього дозволити. Для деяких iз них ми шукаємо стипендії»
«В перекладі Софія означає любов до мудрості, а мати мудрість у житті — це великий Божий дар, — говорить директор школи Оксана Кочерган. — Віра, Надія, Любов — це християнські чесноти, які ми намагаємося прищепити дітям, а хто їх має, той є щасливою людиною». Сьогодні подібні заклади відкриваються в інших містах західної України. Наприклад в Івано-Франківську вже існує школа св. Василя Великого. А незабаром перша загальноосвітня школа з християнським спрямуванням може з’явитися і в Києві. Її створенням опікується Українська греко-католицька церква на чолі з кардиналом Любомиром Гузаром.
