Група американських дослідників розгадала механізм існування самоорганізованих мереж, що становлять основу життя будь-якої людини. Отримані результати допоможуть, зокрема, розробити систему, що перешкоджає поширенню смертельно небезпечних вірусів і хвороб. Як модель самоорганізованої системи вчені використовували співтовариство мурашок. Робота опублікована в журналі Public Library of Science. Науковці вже не один десяток років ламають голову над тим, які конкретно механізми забезпечують ефективне існування самоорганізованих мереж. Розуміння цих механізмів допоможе людству розв’язати цілу низку проблем, наприклад, вигадати систему, яка перешкоджала б поширенню тих-таки вірусів. Раніше ряд дослідників висували гіпотезу про те, що такі «безгоспні» співтовариства мають деяку універсальну особливість, що й дозволяє їм здійснювати ефективну інтеграцію в інформаційний простір. Проте остання робота фахівців з університету Аризони цілковито спростовує цю теорію й навіть, більше того, вказує на те, що наявність таких нібито корисних універсальних властивостей самоорганізованих співтовариств, навпаки, може лише заважати розвитку мереж взаємодії й робити їх неефективними, зазначає gzt.ru. У експериментах на мурашках (в ролі модельних об’єктів для вивчення організаційних особливостей соціальних мереж) було показано, що в побудові ефективної взаємодії найбільшу роль відіграють випадкові події, і аж ніяк не суворо продумані правила поведінки.
Аналізуючи поведінку цих, на перший погляд, непоказних комах, дослідники намагаються розібратися в принципах взаємодії й усередині людського співтовариства. До речі, «наївними» мурашки здаються лише з першого погляду. Адже насправді саме для цих комах характерна складна громадська організація, система розподілу праці й навіть навчання. Зокрема, в одному з нещодавніх досліджень, опублікованому в журналі Journal of the Royal Society Interface, розповідалося про те, що серед мурашок є особливо «товариські» індивідууми, які контактують зі своїми родичами набагато частіше за решту представників «мурашиної колонії». Самі автори роботи уподібнили таких «комунікабельних» мурашок «тисячникам» у соціальних мережах.
Мурашки, зокрема й королева, були вміщені до лабораторії, до спеціально заготовлених гнізд, зроблених зі скляних відсіків з картонними перегородками, що нагадують своєю структурою мурашник. Усі дії й поведінка мурашок фіксувалися відеокамерою, при цьому кожна комаха була позначена певним кольором. І було виявлено, що за день 300—400 мурашок здійснюють близько 9 тис. фізичних взаємодій, при цьому візуальні контакти не враховувалися. Відомо, що мурашки взаємодіють за допомогою розташованих на голові «антен». За допомогою такого механізму мурашки можуть «інформувати» своїх родичів про обстановку всередині мурашника, «підганяти» надто ледачих мурашок, «просити» звільнити дорогу тощо. Ці комахи також можуть «спілкуватися» й за допомогою ротових отворів: саме таким чином мурашка може «скуштувати обід» з живота свого близького родича.
Дорнхаус і Блондер показали, що більша частина контактів між комахами абсолютно випадкові й роблять робочий процес результативнішим і ефективнішим. «Обмін інформації між цими комахами відбувався набагато рідше, ніж ми очікували. Більше того, такі продумані діалоги лише гальмували б роботу членів колонії, вони неефективні. Мурахи, швидше, уникають одна одної, а не прагнуть спілкування», — наводить слова Блондера сайт університету Аризони.
