Можна вірити чи не вірити політикам, політтехнологам, журналістам, але не можна не повірити народу — сотням тисяч людей, які зібралися в серці столиці, аби відстояти своє право вибору. Фантастичний сімнадцятиденний мітинговий марафон на Майдані увесь пронизувався музикою. Багато співаків і музикантів зігрівали, підбадьорювали, а часом і «заводили» велилюдний Майдан, аби той першотравневий революційний тонус не знижувався, не розчинявся в пасивному очікуванні розв’язання конфлікту на вищих щаблях влади. Якщо ви були в самій гущі майданного народу, то напевно відчували хвилі природного адреналінового вихру, адже інтуїтивне відчуття небезпеки, попри оптимізм численних ораторів від опозиції, не покидало душі людей. Можна сказати, що колективна душа Майдану (а це фактично вся країна) загартувалася та зміцнювалася на моноліт за лічені тижні. Саме в цьому й полягає диво. Те, що не трапилося протягом тринадцяти років сталося на наших очах за сімнадцять днів. І стрижнем цього процесу стала — музика.
Сьогодні одразу кілька аудіокомпаній готують кілька альбомів. Ці збірки умовно можна іменувати «Піснями помаранчевої революції». Варто зауважити, що починаючи з 22 листопада головною сценою країни став саме Майдан, а зовсім не респектабельний Палац «Україна», в якому один за одним відмінено кілька гастрольних концертів зірок російської естради. Стосовно масиву музики, яка безперервно лилася зі сцени Майдану, її можна поділити на кілька видів: а) революційні слогани; б) помаранчеві частівки; в) гімни; г) пісні протесту; д) універсальна лірика. А от за формою увесь марафон є симбіозом політичного мітингу та рок-фестивалю. Щоправда, музично-політичний формат дійства викристалізовувався протягом 140 днів виборчих перегонів, коли «ВВ» на чолі з Олегом Скрипкою, Святослав Вакарчук зі своїм «Океаном Ельзи», «Мандри», Тарас Чубай із «Плачу Єремії», Олександр Пономарьов, Оксана Білозір, Марія Бурмака й Тарас Петриненко безпомилково відшукали саме ті звуки, саме ті слова разом із формою «месіджу», які найефективніше «чіпляють за живе». Також до ющенківської команди, яка впливала ще активніше на молодіжну частину майбутніх виборців, слід зарахувати «Танок На Майдані Конго», «Тартак», «Гайдамаків» і «Нумер 482». Це саме вони викрешували іскри драйву з будь-якої «непідйомної» ситуації. Однак низка заздалегідь спланованих і проведених концертів протягом турів — це одне, а стихія майданних дійств, коли кожен наступний день міг стати останнім — то зовсім інше. Уся команда мистецької агенції «Арт- Велес» і компанії «Комора» працювали на грані повного фізичного виснаження, але — «Show Must Go On», як співав колись Фредді Меркюрі. І мав рацію.
Тим часом казан Майдану вирував, переплавляючи гарячу поточну інформацію на свій власний помаранчевий фольклор. Постійно діючий генератор нових ідей склали мешканці наметового містечка — цей помаранчевий інтернаціонал зібрав людей із усіх, без винятку, регіонів України. Гадаю, що невдовзі, окрім дисків, з’являться книги й альбоми, які розкриють феномен нашої наймиролюбнішої революції. Варто зауважити, що в Київ на Майдан з’їхалося дуже багато музикантів, груп і навіть оркестрів, які прагнули лише одного — вийти на сцену й підтримати громаду. Переважній більшості з них було відмовлено. Однак і тут Майдан відреагував адекватно — виникла ціла мережа альтернативних маленьких сцен, кожна з яких миттєво збирала своїх вдячних прихильників. Саме на тих сценах грали молоді команди — нехай без будь-яких імен та титулів — але не менш пристрасно за інших — тих, що з титулами. Особливою родзинкою Майдану стали «барабанщики революції» — абсолютно стихійне явище, яке утворилося поблизу помпезного будинку Кабміну. Важко зараз з’ясувати кому належала ідея використати порожні бочки, які лишили по собі на схилах Маріїнського парку донецькі «біло-голубі». Одне слово — бочки перетворилися на ударні інструменти, риштовка від наметів замінила барабанні палички. І понеслось! Такий собі народний трибунал революційних барабанщиків, що здійснював психічну атаку на урядовців, які ніяк не хотіли звільняти приміщення.
«Помаранчева революція» винесла на поверхню багатьох молодих музикантів, які дуже швидко спромоглися зіграти й записати кілька пісень, що їх одразу підхопили сотні тисяч мітингуючих на усіх площах країни. Зокрема, це знаменита вже «Нас багато, нас — не подолати», що належить івано-франківській групі «Гринджоли», яка завжди грала симпатичний і мелодійний реггей із українськими текстами. Пісню «Пробивайся» зробила задовго до листопадових подій київська група формація «De Шифер», а пісню «Пора!» на вірші Володимира Цибулька записала львівська «Піккардійська терція». Багато своїх пісень повиймали з архівів Тарас Петриненко, Марія Бурмака, «Кому вниз». Останні зіграли свій найкращий древній хіт — «Суботів», із яким свого часу перемогли на «Червоній Руті 89» у Чернівцях. Дорогоговартий і Гімн України у виконанні Олександра Пономарьова. До речі, свій останній відеокліп переможниця «Євробачення-2004» — Руслана знімала безпосередньо серед помаранчевого багатолюддя за участю вже згадуваних «барабанщиків».
Задовго до цих подій «Арт- Велес» анонсував проведення «Рок-Екзистенції» — традиційного рок-фестивалю, який уже має свою історію, прихильників і є улюбленим дітищем Тараса Грималюка — продюсера цієї мистецької агенції. Останніми роками фестиваль проводився в Культурному центрі КПІ. І ось тепер «Рок-Екзистенція» стартувала на Майдані, внаслідок чого попередньо відібраний «молодняк» засвітився перед усім людом. «Інкунабула», «Далі», «Ті, що падають вгору», «Мандариновий рай» і «Гуцул Каліпсо» могли лише мріяти про такий шалений дебют. Парад дебютантів завершив «Плач Єремії» — золотими хітами та зовсім новими піснями.
Цікава деталь: у Палаці спорту паралельно відбувався запис новорічної програми «Святкові канікули», який здійснював канал «1+1», за участю Ірини Білик, Андрія Данилка, Софії Ротару, Валерія Лєонтьєва, Таїсії Повалій. Але навряд чи у змонтованій версії залишиться один промовистий епізод — під час виступу народної артистки Таїсії зал відреагував не дуже добре, чим, напевно, зіпсував настрій не лише нашій зірці, а й присутнім там Білик і Ротару. Що ж, народ, який вийшов на Майдан, уже не обдуриш… І було б добре, коли б наші «заслужені» разом із «народними» артистами якнайшвидше це усвідомили.
ДО РЕЧІ
На аудіоринках України вже вийшов альбом «Помаранчеві пісні». До нього увійшли музичні твори, що лунали на майдані Незалежності впродовж 17 тиднів у Києві. Альбом видали спільними зусиллями компаній Comp Music та Lavina Music. Крім нашої країни, ця збірка буде видана у Німеччині, Голландії, Польщі, Греції, Швейцарії, Росії, Прибалтиці, Балканських країнах, Чехії та Ізраїлі. Весь прибуток, отриманий із продажу цієї компіляції, буде переведений на рахунок наметового містечка.
До альбому увійшли 12 популярних композицій: «Океану Ельзи», ВВ, Тараса Петриненка, Олександра Пономарьова, Руслани Лижичко, «Гайдамаків», «Мандрів», «Тартаку», «Таліти Кум», ТНМК, Mad Heads та «Росави».
Лідер гурту ВВ Олег Скрипка так прокоментував вихід альбому: «Помаранчева революція» — напівполітична і напівпісенна. Київ протримався 17 днів з доброї подачі музикантів. Я вважаю, що культурний підсумок «помаранчевої революції» — перемога української пісні».
Співак Тарас Петриненко сказав: «На білому світі є багато народів, в житті яких музика й пісня зокрема відіграють величезну роль. Мабуть, цілий світ пов’язує Україну з піснею. Те, що під час «помаранчевої революції» українська пісня стала зброєю, свідчить про повстання українського народу з небуття».
А Сашко Положинський («Тартак») підкреслив, що, на його думку, «помаранчева революція» розбудила народ не тільки в політичному, але й у творчому сенсі. «До мене щодня звертаються люди, які приносять вірші, тексти пісень, роблять пропозиції спільних проектів. Чудово, що одночасно народжується стільки творів, присвячених «помаранчевій революції».
«Я гордий із того, що живу в історичний момент відродження української нації, — сказав Олександр Пономарьов. — Я гордий тим, що живу в одній країні з мужніми людьми, завдяки яким твориться новітня історія України».
Святослав Вакарчук (Океан Ельзи) вважає: «Все, що нині відбувається, є приводом для того, щоб наша країна стала відомою в усьому світі як демократична держава з народом, який відстоює своє право бути вільним. Видання цієї збірки в Європі є актуальним, тому що зараз спостерігається підвищений інтерес до України. І це не лише політичний інтерес, але й зацікавленість культурою, традиціями, людьми».
А Руслана Лижичко призналася: «Я ніколи раніше не уявляла, як багато у нас є пісень про свободу. Навіть тексти багатьох своїх пісень тепер розумію та співаю по-іншому. Я думаю, що після цих доленосних подій народиться ще багато прекрасних нових пісень. Та й люди, що народяться в Україні після цих подій, житимуть, сподіваюсь, прекрасно».
