Це мальовниче місце, розташоване в північній частині Баварії недалеко від Нюрнберга і Мюнхена, має свою історію. Колись його називали «містом Жан Поля». Цей відомий письменник, якому поклонялося багато романтиків, провів останні роки життя саме в Байройті. Однак тепер назва баварського містечка незмінно асоціюється з гігантською фігурою Вагнера. Крім центральних вулиць, названих на честь композитора, його дружини Козіми, а також вулиць за іменами героїв вагнерівських творів, тут навіть аптеки носять назви його опер... наприклад, «Parsifal Apotheke». А, здійснюючи прогулянку Байройтом, можна частенько зустріти іграшкові статуї у вигляді чорного собаки. Поцікавившись у місцевого населення, що символізує ця миловидна тварина, виявилося, що так виглядав улюблений пес Ріхарда Вагнера. Відомо, що протягом усього свого життя маестро дуже любив тварин і завжди поруч із ним був якийсь собака. Навіть у небезпечній морській мандрівці, під час втечі від кредиторів із Риги, композитор не розлучався зі своїм чотириногим другом. А останній його пес похований поруч із його могилою: в тінистому парку під високими деревами, за будинком композитора...
Нам, двом київським студенткам-музикознавцям НМАУ, пощастило побувати на Вагнерівському оперному фестивалі, потрапивши до числа стипендіатів Фонду ім. Ріхарда Вагнера. Цей фонд було створено ще самим композитором, який піклувався про те, щоб музикальна й театральна молодь могла безкоштовно відвідувати його вистави. Традиція підтримується і на літньому фестивалі в Байройті. На нього щорічно приїжджають стипендіати й члени вагнерівських товариств з усього світу, беручи участь у широкій культурній програмі, складеній спеціально організаторами фесту для творчої молоді. Цей цінний подарунок ми змогли отримати, оскільки ось уже десятий рік у Києві при Будинку вчених функціонує Київське вагнерівське товариство, яке очолює доктор мистецтвознавства, професор Марина Черкашина-Губаренко.
Розклад заходів, запланованих у Байройті, виявився вельми насиченим. Наш день починався о сьомій годині ранку, а закінчувався майже опівночі. Ми прослухали лекції про вагнерівські опери, ознайомилися з визначними пам’ятками міста, відвідали знамениту віллу «Ванфрід» — помешкання Вагнера, де нині діє музей композитора. Знаменно, що його розташовано неподалік музею великого піаніста й композитора Ференца Ліста. Відомо, що вони були відданими друзями. Ліст згодом став тестем Вагнера... Ми зустрічалися з мером Байройта, який запросив нас на прийом у найбільш респектабельний готель міста Arvena Kongress Hotel. Від себе стипендіати приготували музичне вітання міській владі, та організаторам — вийшов імпровізований концерт. Прозвучали фортепіанні та вокальні опуси, розбавлені розіграними гумористичними сценками...
Незабутнім стало для нас відвідування унікального Оперного театру. Цю будівлю було споруджено завдяки Ріхардові Вагнеру спеціально для постановки його творів, а спонсором виступив тогочасний баварський король Людвіг II, який був зачарований талантом і харизматичною натурою композитора. Під час зведення будівлі Вагнер особисто керував усіма питаннями, не залишаючи без уваги роботу архітекторів Отто Брюквальда і Готфріда Земпера, а також інженера Карла Брандта. А результатом їхньої спільної роботи стала оригінальна споруда: зала, що має вигляд амфітеатру з дев’ятьма ложами, розрахована на 1800 людей, оркестрова яма, прихована від погляду глядачів...
Театр і сьогодні зберігає свою головну особливість — у його стінах виконуються лише опери Вагнера, до того ж вистави йдуть лише протягом п’яти літніх фестивальних тижнів. Нам організатори фесту надали можливість побувати на трьох із тридцяти вистав: пощастило подивитися «Летючого голландця», «Трістана та Ізольду», а також версію опери-містерії «Парсифаль», яка особливо відклалася в пам’яті, проте й викликала скандал у пресі. Всі постановки було виконано провідними майстрами світової опери: прекрасним оркестром, кращими співаками, запрошеними з різних країн. Вистави було насичено сучасними ідеями. Вони презентували оригінальне режисерське трактування сюжету та нестандартні вирішення сценічного простору. Вічні ідеї, закладені Вагнером, успішно ожили в сучасних «прочитаннях» його опер, а нові постановки визнали їхню актуальність, силу художнього впливу на публіку. Шкода лише, що не кожен шанувальник творчості композитора має можливість побачити його витвори саме на байройтській сцені.
Вагнерівський фестиваль став художньою подією найвищого рівня. Час, проведений у Байройті, пролетів як одна мить і залишив цілий букет відчуттів: потрясіння від побаченого й почутого на сцені, кулуарне спілкування, гарячі суперечки, обмін думками, які відбувалися різними мовами. Ми були не єдиними представниками України. Кожного року виділяється по два місця для творчої молоді, представникам вагнерівських товариств Києва, Харкова, Львова. Тут можна зустріти шанувальників творчості Вагнера з Санкт-Петербурга, Москви, колишніх соціалістичних країн. Ще десять років тому їздити до Байройта могли лише одиниці: відомі музикознавці й великі музиканти зі Східної Європи. Як нам розповідала мешканка Байройта, колишня харків’янка Марина Бааг, за довгі роки їй доводилося тут зустрічати і спілкуватися зі справжніми зірками: Святославом Ріхтером, Родіоном Щедріним, Майєю Плисецькою. Тепер вона піклується стипендіатами з Києва та Харкова, допомагає адаптуватися на фестивалі...
Прослухавши три грандіозних оперних шедеври геніального маестро, наблизившись до його музики, закохавшись у неї, ми могли б припускати, що перший тест на вагнеріанство нами було пройдено. Але Ріхард Вагнер ніколи не залишає в спокої тих, хто доторкнувся до його мистецтва. Так що головні й набагато більш складні тести в нас ще попереду...
