З самого ранку безжалісно пече сонце. На термометрі +37! Вийти на вулицю бодай на півгодини — вже неабиякий екстрім. Проте для декого це стало лише першим кроком назустріч справжнім пригодам. Днями у нашій столиці пройшов I Український фестиваль екстремальних захоплень X-Day.
У Парку дружби народів вмістилися: майданчики для гри у пейнтбол, скалодроми, мотузковий парк, квадроцикли, батути та інші спортивні розваги. Попри спеку, подивитися на незвичні для пересічного українця види спорту прийшли близько семи тисяч киян та гостей нашого міста.
— Підготовку Х-дня можна розбити на два етапи: на перший пішло два з половиною місяці, тоді ми вели переговори з клубами, розробляли сайт, а підготовка самого заходу зайняла близько місяця, — розказала «Дню» Емма ВИНOКУРОВА, організатор заходу, генеральний директор агентства «Euroevent». — У турнірах, що мають спортивні рейтинги, офіційно беруть участь близько 250-ти спортсменів. А учасників-любителів набагато більше. Ми постаралися поєднати інтереси і професійних спортсменів, і простих людей, аби кожен бажаючий міг долучитися до екстремального спорту.
Очі розбігаються, хочеться спробувати усе й одразу. Наприклад, видряпатися на скалодром. Якраз проходить змагання серед чоловіків. Такий вид спорту розвиває гнучкість, стратегічне мислення (думаєш, за що б ухопитися, аби не приземлитися). Втім, ні — іншим разом. Може, пейнтбол спробувати? Дивлюся на поле за сіткою. Бойові дії у самому розпалі. Мабуть, така гра добряче знімає стрес. Можна уявити, що твій супротивник — це твій начальник або теща і «поквитатися»! Очі розбігаються від екстріму.
До речі, пересуваючись територією фестивалю, помічаю, що на траві немає жодної пляшки з-під пива. У рядок стоять урни для сміття — душа радіє!
А прямо по курсу — порятунок від спеки — Дніпро. Тут людей зібралося найбільше: і простих відпочивальників, і спортсменів, і, звичайно, вболівальників. Вейкбординг — саме так зветься вид спорту, який поєднує в собі швидкість і рух на воді.
— Це й спорт має найширший віковий і (з появою канатних доріг) соціальний діапазон, — розповідає Юрій ЗОЗУЛЯ, чемпіон України з вейкбордингу у категорії masters, засновник клубу «Екстремальна тяга». — Справа в тому що все дійство проходить на воді. Канатна версія — це найбільш дешева, найбільш масова й екологічна. Як бачите, на маленькій площі натягнута канатна дорога, що дозволяє одночасно катати від семи до вісімнадцяти чоловік. Якщо, наприклад, на катері одна хвилина коштує в середньому 24—35 гривень, то тут в середньому — 70 гривень за півгодини. Різниця велика. В цьому сезоні об’явлена програма «Здорова молодь — сильна Україна», де кожна школа може прийти, виставити свій клас і навчити катати на водних лижах. Торік в Україні була створена українська канатна дорога, вона в десятки разів краща за німецьку, і настільки ж дешевша. У нас віковий діапазон тих, хто катається на цій канатній дорозі, — від трьох до 87-ми років, а у світі — від трьох до 95-ти. Цей спорт безпечний. Кожен може вибирати навантаження, яке йому потрібно. Є випадки, коли люди у віці 50—60-ти років починали займатися вейкбордингом, після чого в них, як кажуть, відкривалося друге дихання.
Сьогодні Юрій Валерійович очолює робочу групу «Спортивні парки України» у Спортивному комітеті, комісії з розбудови інфраструктури спортивних об’єктів, і робить усе можливе, аби подібні парки були створені по всій Україні.
На фесті поспілкувалася з ведучим програми «Підйом» та Comedy Club Ukraine Олександром ПЕДАНОМ: «Сьогодні я не брав участі у змаганні, але вболівав за гравців. У тій віковій категорії, в якій я міг би брати участь, були складні трюки. Думаю, що зможу виступити вже на наступному змаганні. Добре, що у нас так багато молоді, яка захоплюється спортом і замість того, щоб «закидатися» алкоголем у дитячих садочках, приходить сюди... Взимку займаюся сноубордингом, влітку — вейкбордингом, а цілий рік у футбол граю. Взагалі ж перепробував близько тридцяти видів спорту».
Вирішила і собі спробувати екстриму. Одягли на мене рятувальний жилет, а дошку на ноги наказали у воді чіпляти. Руки — прямо, ноги зігнути і вставати так, аби таз прогинався вперед. Ну ж бо, стартуйте! ...З першого по десятий раз я впала. Як тільки починалася тяга, у мене згиналися руки і випрямлялися ноги. Хлопці посміхалися, але терпеливо чекали, поки виловлювала і знову надягала реквізит. Десь через півгодини нарешті гордо стала на ноги і промчала, як то має бути. І відчула себе пташкою... І знову впала. Ще кілька поразок — і потроху стало виходити. Вилазивши геть без сил на берег, розідрала штанці. От халепа! Натягнувши подаровану футболку по коліно, мокра, з величезним синцем на нозі, але щаслива, я пішла додому. Вражень набралася на цілий рік — X-day вдався!
