Їзда на роботу на велосипеді останнім часом набула нової привабливості. Крім користі для здоров’я — фізичних вправ, що не вимагають додаткового часу, — вона дозволяє зекономити на дедалі дорожчому паливі та навіть є ознакою хорошого тону, пише NEWSru.com із посиланням на The Wall Street Journal.
Чимраз більше міст полегшують життя велосипедистам, прибираючи великі та маленькі перешкоди, це стосується як цілості велосипедів, залишених у центрі міста, так і дозволу перевозити їх у громадському транспорті, і не в останню чергу — можливості прийняти душ.
Прагнучи зменшити затори на дорогах і забруднення повітря, такі міста, як Чикаго, Луїсвілл і Портленд, створили в меріях велосипедні департаменти, будують спеціальні доріжки та стоянки, де можна залишити велосипед і прийняти душ. Дослідження американських міст у 2004 році показало, що понад 80% планують побудувати нові велосипедні доріжки. Новий конкурс, присвячений тому, в яких американських містах велосипедисти почуваються найкраще, залучив 160 муніципалітетів, кожен із яких пишається своїми доріжками та стоянками.
На національному рівні закон, представлений сенату в квітні, надасть роботодавцям податкову пільгу, щоб вони могли запропонувати від 40 до 100 доларів на місяць; аналогічний законопроект розгляне і Палата представників.
В автобуси та поїзди велосипедистів пускають в Альбукерці, Вашингтоні та Баулдері (Колорадо). Наприклад, у Чикаго 26-річна ботанік Еллісон Крюгер тепер може проїхати три милі до станції, сісти в поїзд, що прямує в передмістя, і проїхати ще три милі до роботи. «Найприємніше їхати повз людей, які стоять у заторі, — каже вона. — До того ж їзда на велосипеді в Чикаго модна».
Є й інші ознаки ефективності зусиль. Нью-Йорк у 2003 році відкрив 17-ти мильну велосипедну трасу на західній стороні Манхеттена та велосипедні доріжки на мостах, що сполучають острів із Брукліном. За даними організації Transportation Alternatives, яка захищає права велосипедистів, із 2000 року їх кількість у місті виросла на 50% і становить до 120 тисяч осіб на день. Велосипедна стоянка в Чикаго, яка існує вже три роки, збирається продати 500 членських місць третій рік поспіль. А частка тих, хто їздить на роботу на велосипеді, зростає на один відсоток із кожною новою милею велосипедної доріжки на квадратну милю американського міста, йдеться в дослідженні, опублікованому в 2003 році в журналі Transportation Research Record. Стаття називається «Якщо ви їх побудуєте, по них поїдуть на роботу».
Одна з міських новацій: велосипедні стоянки, що з’являються в центрах міст від Каліфорнії до Вашингтона, розширяються або планують розширення. Вони пропонують безпечне місце для паркування, душову та ремонтні майстерні. Стоянка в Чикаго, побудована містом і належна йому, віддана в управління приватній компанії, яка бере з членів 99 доларів на рік за душ, рушники та маленьку шафку. Такі ж стоянки є в Денвері, Сиетлі, Берклі та Пало Альто.
Зростання цін на газ додає привабливості велосипеду. Продаж двоколісних машин минулого року був надзвичайно високим, розповідає Тім Блюменталь, директор промислової коаліції Bikes Belong. «Зараз багато шуму через високі ціни на газ», — додає він. «Ті п’ять тисяч миль, які я проїду цього року на велосипеді, — це п’ять тисяч миль, коли я не включатиму одометра і не витрачатиму дорогого газу», — говорить Ерік Картер, адвокат із Портленда, якому така їзда на роботу допомогла скинути 30 фунтів ваги.
У тенденції, схожій на колишню моду на здоров’я, тон задають професіонали, які свого часу першими перейшли на органічні продукти, кинули курити та знову почали годувати немовлят грудним молоком, а не сумішами. «Поки що це рух білих комірців», — розповідає Дейв Гровач, чиновник відповідного відомства й автор книжки «Міські велосипеди».
Однак у пересуванні на велосипеді є серйозні недоліки. Велосипедист може з’явитися на роботі пітним, із скуйовдженим під шоломом волоссям, і це в хорошу погоду. Віце-президент J.P. Morgan Chase Люз Бірн більше не їздить на велосипеді в дощ. «Мені набридло відмивати волосся від бруду в раковині», — пояснює вона.
Давати собі раду з велосипедним костюмом й офісним одягом нелегко. Джеррі Роскоу, адвокат із Вашингтона, щоранку приїжджає на роботу на велосипеді, забирає з офісу костюм і сорочку, йде приймати душ в найближчий спортзал і повертається в офіс. «Доволі складно», — зізнається він.
Звісно, багато велосипедистів, добравшись до офісу, не приймають душ. У книжці Гровача розповідається про те, як носити шолом, не псуючи зачіски.
Найгірше в їзді на велосипеді — це аварії, особливо з участю автомобілів. У статті, опублікованій у 2003 році в журналі American Journal of Public Health, йдеться, що ризик загинути в американського велосипедиста в 12 разів вищий, аніж у того, хто перебуває в авто. Роскоу тричі штовхали автомобілі, один з них навмисно. «Жінка за кермом сказала, що я їду дуже повільно», — розповідає він. Автомобілістів велосипедисти дратують. А оскільки велосипедні доріжки нерідко оголошують ще й пішохідними, велосипедисти у свою чергу докучають пішоходам і навіть становлять для них загрозу.
Однак за десятиріччя, що закінчилося в 2004 році, кількість загиблих велосипедистів, за даними федеральної статистики, поменшала майже на 10% — до 724 осіб. Дослідження показують, що зі збільшенням кількості велосипедистів кількість зіткнень з автомобілями зменшується, оскільки автомобілісти усвідомлюють їх присутність на дорозі.
Користь їзди на велосипеді суттєво переважує ризик, каже Джон Пачер з Університету Рутгерса, професор міського планування, який спеціалізується на велосипедних проблемах. Їзда зміцнює м’язи, збільшує об’єм легких, знижує серцебиття та спалює калорії. «Переваги та ризик співвідносяться як два до одного, якщо не п’ять до одного», — зазначає Пачер, якого, за чутками, називають «безмашинним Джоном».
