У рамках спільного із Першим Національним проекту ми вже згадували на шпальтах «Дня» імена Катерини Білокур, Олександра Довженка, Миколи Амосова, Григорія Сковороди, В’ячеслава Чорновола, Петра Конашевича-Сагайдачного та Валерія Лобановського. На завершення — портрети двох великих особистостей із різних епох. Обидві важать українській державності: один із найдостойніших правителів Київської Русі — княгиня Ольга та Пилип Орлик — автор першої української Конституції, що була однією із перших на терені Європи. Ці короткі історичні екскурси — ще одна нагода замислитися, чому, маючи такі давні, достойні і славні традиції державотворення і права, сьогодні ми, українці, живемо в розхристаній державі, де панує безправ’я.
Княгиня Ольга
«Зірка, котра віщувала світанок християнства на Русі»
Княгиня Ольга стала правити Київською Руссю, коли її чоловіка Ігоря вбили древляни.
Про походження Ольги достовірно нічого невідомо. Але про неї склали немало легенд. За однією з них, жінка перевозила князя Ігоря через річку, чоловік захопився її красою та одружився. За іншою легендою, вона була дочкою боярина чи псковського князя.
Історія Ольги в літописі починається з детальної розповіді про помсту, яку вона вчинила над древлянами за вбивство свого чоловіка Ігоря. Ця помста завершилася спаленням столиці древлян, міста Іскоростеня.
Через те, що їхній син Святослав був малолітнім, влада перейшла до рук Ольги 945-го року.
Ольга стала повноправною правителькою величезної, ще невпорядкованої держави, де час від часу поставали проти центральної влади. Але, хоч як це дивно, жодного бунту проти княгині літописці не зафіксували.
Ні в князя Ігоря, ні в Олега через постійні війни не було часу на внутрішні справи. А ось княгиня Ольга в першу чергу об’їхала всю країну: була й на Десні, й у Новгороді, й у Пскові. У ґринджолах чи на звичайному возі вона долала тисячі кілометрів. Відвідувала підкорені племена, від яких можна чекати повстань. Під час мандрівок Ольга закладала нові міста й села й призначала до них намісників.
Перша серед усіх князів Ольга навела лад у справі сплати данини. Якщо говорити сучасною мовою, вона встановила норми оподаткування. Вона запровадила декілька видів платежів — «устави» та «уроки». Данина з деревлян та інших племен ділилися на три частини: дві йшли на Київ, а третя — на Вишгород, де містилася резиденція Ольги.
Княгиня налагодила промисловий вилов хутрових звірів, визначила території, які мали постачати державі відповідний товар. Окрім того, саме хутром підлеглі землі й племена платили данину. Цей товар мав великий попит із боку інших держав.
Одна з найважливіших подій у житті Ольги — хрещення та прийняття християнства. Коли і де саме княгиня зробила це, достеменно невідомо. Одні дослідники стверджують, що це сталося в Константинополі. Інші переконані — в Києві. Під час хрещення жінка дістала християнське ім’я Олена. Але її спроби хрестити Русь і схилити сина Святослава до християнства успіху не мали.
Цікавим є опис перебування Ольги в Константинополі 957 року.
До цього міста прибули разом з Ольгою небіж, жінки з двору, священик Григорій, 20 послів, понад 40 купців, а також перекладачі. Перш за все, це був торговельний візит. Але одночасно Ольга прагла домовитися з Константинополем про військові справи. І вже 961-го року київське військо ходило на допомогу візантійському імператорові Романові II.
Особистість і особливості правління княгині Ольги заслуговують на велику увагу. Історик Михайло Грушевський схарактеризував її так: «Тримала сильною і зграбною рукою державну систему і не дала їй ні послабшати, ні розвалитися».
Померла Ольга орієнтовно 969-го року, проживши в християнстві майже 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Пізніше її онук — князь Володимир — переніс останки княгині до Десятинної церкви й поховав її в кам’яному саркофазі. Знайдена археологами гробниця княгині Ольги — справжній витвір середньовічного мистецтва — зберігається в Софійському соборі. Ольгу не просто шанували нащадки — її канонізували. Зарахування правительки до сонму святих відбулося ще за домонгольських часів. Уже з першої половини XI сторіччя зображення Ольги з’являються у Візантії та на всій Київській Русі.
Нестор-літописець уславлює Ольгу як «зірку, яка віщувала світанок християнства на Русі».
Пилип Орлик
Як богатир української історії пішов із життя в цілковитій самотності
До людей найбільшої сили духу, велетнів української історії належить гетьман-вигнанець Пилип Орлик.
Народився він у жовтні 1672 року в селі Косуті. Завдяки клопотанню матері, Ірини Малаховської, він здобув освіту в Києво-Могилянській колегії. Про його неабиякі здібності говорить зокрема те, що він добре володів, окрім рідної, латиною, церковнослов’янською, старо- і новогрецькою, польською, болгарською, сербською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською і, за деякими даними, англійською і турецькою мовами.
Протягом декількох наступних років талановита молода людина здійснила стрімку кар’єру, здолавши шлях від писаря в канцелярії київського митрополита до генерального писаря Війська Запорізького і, як показали подальші події, найближчого помічника Івана Мазепи.
1708 року Орлик бере участь у повстанні свого вождя проти Московії й переходить на бік Карла XII, а після Полтавської битви разом з табором прибічників Мазепи опиняється на території Туреччини, в Бендерах.
5 квітня 1710 р., за півроку після смерті Івана Мазепи, Пилипа Орлика — у присутності турецького султана і шведського короля — обирають гетьманом України. Обійнявши цю відповідальну посаду, гетьман-вигнанець вдався до активних дій. Із старшинами і представниками запоріжців він укладає угоду, яка дістала назву «Пакти і Конституції прав і вільностей Війська Запорізького».
Цей документ (Україна проголошувалася незалежною республікою) став однією з перших державних конституцій в Європі.
Воєнні дії Пилипа Орлика на Правобережній Україні почалися 31 січня 1711 р. Об’єднані українсько-польско-татарсько-турецькі війська у супроводі шведських інструкторів перейшли на територію Правобережної України і почали швидко просуватися вперед.
Гетьман розсилав уперед універсали, в яких закликав людей повстати проти московської влади. Він надіслав листа і гетьманові Лівобережжя Іванові Скоропадському, закликаючи об’єднатися заради створення незалежної Української держави. Але той за наказом Петра I був змушений вислати проти Орлика своїх козаків на чолі з генеральним осавулом Бутовичем.
Пилип Орлик розбив їх у бою під Лисянкою, і осавул здався на милість переможця. Населення співчувало Орликові, підтримувало його наміри, ряд по ряд міста задавалися йому без бою. Усі правобережні полки, за винятком Білоцерківського, перейшли на бік Орлика і визнали його за гетьмана.
У середині березня Орлик підійшов до Білої Церкви. Кілька разів запоріжці та правобережні козаки штурмували місто, але озброєному сильною артилерією московському гарнізону вдалося вистояти.
Коли в травні того ж року московські війська, очолювані Борисом Шереметьєвим, перейшли в наступ, Орлик залишився без союзників. Поляки, не бажаючи зіткнень з росіянами, відступили, а татари і турки не лише вдалися до відвертої втечі, а й, рухаючись до Південного Бугу, палили міста і села, вбивали людей, руйнували церкви, спустошували цілий край.
Із 16 тисяч козаків, які були у війську Орлика, з ним залишилися лише 3 тисячі. Гетьман спочатку відвів своє військо до Фастова, а потім повернувся до Дністра. Наприкінці квітня Орлик і запоріжці були вже в Бендерах.
Наступні роки Пилип Орлик із сім’єю провів за кордоном — у Карла XII в Швеції, після смерті шведського короля —в Німеччині, потім — Франції, на території Османської імперії, де він оселився в Салоніках.
Пилип Орлик залишив по собі чималу літературну спадщину. Зокрема, його перу належать великий «Путівник Діаріуш», або «Щоденник», і дві поетичні збірки.
Помер мудрий державник, дипломат, творець першої української Конституції в Яссах, нині Румунія, 24 травня 1742 року в цлковитій самотності.
Нині ім’ям Пилипа Орлика названо вулицю в центральній частині Києва; у шведському місті Крістіанстад на будинку, де мешкав гетьман, на його честь встановлено меморіальну дошку.
