тим більше люблю собак.
Для того, щоб отримати задоволення від виставки собак, не обов'язково бути собачником, любити запах псини і відрізняти італійську левретку від афганського хорта. Азарт і тільки азарт рухає організаторами конкурсів, самими собаками та їхніми господарями, а також випадковими та постійними глядачами. Звичайно, в перспективі мета виставки — виявлення кращих представників породи для племінного розведення. Але мета виведення кращих — знову-таки ринг, «бій» і перемога. На виставках з року в рік зустрічаються одні й ті самі особи, які «підтягли» своїх улюбленців або виростили нових. Нічого принципово нового не внесли в кругообіг людських пристрастей навколо собак і міжнародні виставки «Україна- 2005» та «Кубок мера Києва- 2005», що відбулися минулими вихідними. У виставці брали участь майже три тисячі чотириногих з України та країн близького зарубіжжя. У першому конкурсі переміг родезійський ріджбек, а в другому — бігль. Призери отримали кубки та сухий корм, а ті, що програли — надію на наступний конкурс…
До цих вихідних я була твердо впевнена, що на виставках собак перемагають найкрасивіші, щоправда, смутно уявляла собі, як можна порівнювати естетику дога та маленького чі-хуа-хуа. Виявилося, що дуже просто: вибирають не найкрасивіших, а найтиповіших представників породи. І потім визначають, хто в цьому випадку більш звичайний — звичайний дог, звичайний бультер'єр чи звичайна болонка. Відразу треба обумовити, що звичайність, стандартність і типовість «у природі» зустрічаються дуже рідко, набагато частіше ми бачимо породистих собак з «надто довгою шерстю на правому вусі» або «надто білою плямкою на лівому боці». Словом, не просто бути еталоном і, напевно, не просто визначити найбільш звичайного з трьох тисяч собак. Судді поводилися по-різному: одні обмежувалися зоровим сприйняттям претендентів на першість, інші м'яли тваринам боки і пробували «на мокрість» ніс. Здавалося, ось-ось почнуть вимірювати рулеткою довжину хвоста, але до цього не дійшло. Для початку визначили переможців у породах, потім — у групах порід, і вже потім — най-най. «Важливо все, — розповідає фахівець Кінологічної спілки України Олена Сергєєва — і зріст, і посадка голови, і вигин спини, і як собака біжить по рингу». Господарі, обізнані з важливостями деталей, щосили витягували мордочки вихованців в «аристократичний профіль» і благали їх тримати хвіст «морквиною». Але собаки не розуміли відповідальності моменту — одна німецька вівчарка, наприклад, категорично не погоджувалася бігти запропонованою суддями траєкторією, а йоркширський тер'єр робив перерви в пробіжці, піднімаючи ніжку прямо на зелене сукно рингу. Що, правда, не зашкодило йому посісти третє місце у своїй групі.
Нікому не дістається стільки ніжності на виставках собак, як вихованцям, які програли. «Не сумуй, маленький мій, ти найкрасивіший у світі», — підбадьорювала жінка, ледь не плачучи, свого собачку, який не увійшов до трійки переможців групи. При цьому сам песик і не думав впадати в депресію з приводу не завойованої перемоги. Частіше за все господарі кидаються обіймати улюбленців, які програли, щоб приховати власні розтривожені почуття. Зрозуміти їх не так уже важко — підготовка собаки до виставки вимагає чимало часу, грошей та енергії. Недостатньо просто отримати перспективне цуценя з єдино правильним розташуванням цяточок та вигином хребта. «Йому знадобиться ще спеціальне виховання, корм, вигулювання, лікування та косметичний догляд», — ділиться досвідом хазяйка німецької вівчарки Ганна. — Витрати такі, що заробити на цуценятах практично не вдається».
З особливою відповідальністю варто підходити до службових та мисливських порід. Першим потрібне дуже серйозне дресирування, другим — простір для прогулянок. «Років п'ять тому дуже частими були випадки, — розповідає Олена Сергєєва, — коли люди брали ротвейлера або стаффордшира, але не дресирували його. У такому випадку собака росте агресивним і неслухняним. Кінологи повинні попередити людину про всі особливості породи, тоді вона, можливо, візьме болонку замість ротвейлера». Є й взагалі заборонені в Україні породи, наприклад, піт- були. Бультер'єрів розводити можна, хоч кінологи й визнають, що характери у представників цієї породи «не мед».
З такою собі грамотністю в питаннях кінології прийшла й мода на декоративних собак. «Ось дивіться, — показує Олена Сергєєва на милу плямисту істоту, — на перший погляд дворняжка, а насправді дуже рідкісна порода». (До речі, ця «дворняжка» згодом посіла перше місце у своїй групі, обігнавши шикарну коллі і не менш шикарного бобтейла). Декоративні собаки не потребують дресирування або власного будинку, але вимагають стрижки і так званого грумінгу — макіяжу. Існує спеціальна декоративна косметика для собак. Дуже часто переможцями «собачих» конкурсів стають пекінеси. Традиційно на виставках представляється багато німецьких та середньоазіатських вівчарок, стали популярними американські стаффордшири та російські чорні тер'єри. Трохи відійшла мода на коллі. «Моя дівчинка так рознервувалася, що ми пішли раніше», — пояснювала свою відмову від змагання хазяйка однієї з коллі. Були й більш оригінальні невдоволення: «Пішли звідси, — промовила дівчина, притиснувши до себе свою улюбленицю. — Вони нічого не розуміють у собаках!»
