У середині 1869 року в Женеві було видруковано окремими місцями присвячене "молодому другові Нечаєву" вірша Миколи Огарьова за назвою "Студент". Метою цього пафосного твору було продемонструвати підтримку представниками старої еміграції діяльності автора "Катехізису революціонера", послідовника Бакуніна й лідера таємного товариства "Народна розправа" Сергія Нечаєва.
Викликавши чимало пересудів і в Росії, і за кордоном, твір отримав надзвичайно яскраве віддзеркалення і в "Бісах" Достоєвського. В другій частині роману наводиться текст "прокламації закордонної преси" за назвою "Світла особистість", - найвитонченішої пародії Достоєвського на огарьовський вірш. Тут все - від революційної риторики до подробиць синтаксису, ритмічного строю й словника нагадує про утрируваний оригінал. Проте в цій гонитві за точністю Федір Михайлович, як засвідчили подальші події, трішки перестарався.
Вірш "Світла особистість" несподівано був використаний революційними гуртками, проти яких він й був спрямований, як ... агітаційний матеріал. Зберігся лист керівника III відділення Імператорської канцелярії генерал-ад'ютанта Потапова до міністра внутрішніх справ, в якому автор повідомляє про те, що "серед негожих паперів і заборонених книжок, відібраних останнього часу у пропагандистів, виявився й вірш за назвою "Світла особистість", й висловлює свій подив, як подібний твір пройшов цензуру. Що мав відповісти міністр? "У романі "Біси" - виправдовується той - відображається з викривальною й цілком похвальною метою гурток революційних агітаторів, які розповсюдили обурливі листівки, й наведено як документ, котрий характеризує спосіб мислення й прийоми зловорожих пропагандистів, вірш "Світла особистість", який надруковано окремо від роману, звісно, не припустимий у російській пресі".
Виникає запитання: а що ж самі "зловорожі пропагандисти", які використовували в прокламаціях пародію на себе, вони що, не розуміли всього безглуздя цього? Можливо, й не розуміли, але можливо й інше - "Світла особистість", хай навіть як частина роману, була дозволена цензурою, отож її розповсюдження не тягне ніякої відповідальності. Зате революційного пафосу хоч відбавляй - в цьому може переконатися кожний, якщо перечитає роман "Біси".
