Минулої п’ятниці у виставкових залах київського Центрального будинку художника відкрилася шоста бієнале історичного живопису «Україна від Трипілля до сьогодення». Цього року виставка присвячена 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.
Бієнале історичного живопису, куратором якої є художник, член НСХУ Олександр Мельник, проводиться що два роки, починаючи з 2004-го. Ця виставка має дещо незвичну мету — візуалізувати образи нашої історії й тим самим заповнити прогалини в українському історичному живописі. «Нам можуть докоряти, що ця ідея не сучасна для мистецтва, що Європа пройшла цей етап у ХІХ, ХХ століттях, — говорить відповідальний секретар бієнале, художник Олесь СОЛОВЕЙ. — Але ж Україна в той час була у складі Російської, а потім Радянської імперії. У нас були прекрасні художники, але час диктував їм теми й акценти. Тому й важливо, щоб сьогодні митці повернулися до певних історичних тем і створили зримі образи нашого минулого».
Щороку учасникам пропонується певна актуальна тема (наприклад, 2012-го бієнале була присвячена 1160-річчю першої літописної згадки про Київську Русь), але нею тематика робіт не обмежується, адже часовий відрізок — від Трипілля до сьогодення — дає необмежені можливості для переосмислення історії.
От і цього року життю та творчості Тараса Шевченка присвячено, за словами Олеся Солов’я, близько чверті робіт. Вони — різні за жанрами, за глибиною осмислення особистості Кобзаря. Чимало є ілюстративних картин на вірші поета, козацьких мотивів. Втім, є й цікаві інтерпретації. Чи вдалося актуалізувати Шевченка, відкрити його з несподіваного боку — на це запитання куратори дають ствердну відповідь, але кожен глядач зробить власні висновки.
«Здавалося б, стільки поколінь розробляли Шевченківську тематику, а кожне для себе і для нас знаходить щось нове», — ділиться враженнями Олександр МЕЛЬНИК і відзначає роботу харківського художника Олега Омельченка «Тарасове пророцтво». Сам пан Олександр представив на виставці картину «Шлях у вічність», яку закінчив буквально за тиждень до бієнале. На ній зображено перепоховання Шевченка в Каневі за давньою традицією, згідно з якою домовину з неодруженим чоловіком везли дівчата.
— Шевченко, безумовно, — складна особистість. Під час роботи над картиною «Тарасове пророцтво» я намагався прочитати якомога більше матеріалів про нього, — розповідає учасник виставки, викладач Харківської академії дизайну та мистецтв Олег ОМЕЛЬЧЕНКО. — У поета є кілька творів за мотивами Біблійних пророцтв. Один із них — про відродження України. Я спробував передати цей твір в алегоричній формі, намалювавши своєрідне дерево життя й оточивши його Тарасовими героями. Тут і сім’я, й козацтво та гайдамаччина — цей чоловічий аспект української душі, сила, спрямована на захист національної цілісності, й жінка як символ краси — тобто любов і мужність, народна поезія, які живили творчість Шевченка. Якщо до роботи над картиною у мене було більш скептичне ставлення до Кобзаря, то дедалі більше заглиблюючись у його поезію, я захоплювався і його особистістю. Звісно, не варто робити з Шевченка кумира. Він був цілком земною людиною, але водночас це справді геній, пророк, один зі стовпів української нації... Всі, так би мовити, відчули відповідальність моменту, — говорить він, — адже бієнале проходить на тлі ювілею й Майдану».
Щодо останнього, то просто неможливо не помітити, як багато на представлених полотнах закликів до волі... Та, на жаль, це заклики персонажів із попередніх історичних реальностей. «Сьогодні з’явилися реальний запит і бажання народу синхронізуватися з досвідом Шевченка не тому, що в нього ювілей, а тому, що ми опинилися в дуже близькій йому ситуації. В ситуації, коли питання про те, що таке українське і що означає бути українцем, є вирішальними. Тим паче, що відповідати на них потрібно не тільки собі, а й світовій спільноті. І в цьому контексті образи й сюжети, представлені на виставці, виявилися заручниками минулого», — коментує бієнале арт-критик Олег ЗАБАВА.
Шоста бієнале історичного живопису триватиме до 2 лютого. Вхід вільний.
