Сам співак на новину реагує досить стримано: «Безумовно, для мене це приємно...Зараз мало душевної, зовні простої музики без викрутасів і наворотів електроніки, немає голосів, як у Козловського, Лємєшева, Магомаєва. Є певний дефіцит щирості. Можливо, мені вдалося це якось компенсувати». Схоже на те, що альбом вже досяг статусу «золотого диска», а в нашій країні «золотим» стає альбом, проданий у кількості п’ятдесяти тисяч примірників. Олександр вважає, що його нова робота досягне й «платини» (100 тис. копій).
Ми зустрілися у затишному кафе на вулиці Саксаганського «Аромати Сходу». Це улюблене місце Пономарьова. Без поспіху покурює кальян. Нагадую Олександру, що рекламний відеоролік альбому, в якому звучить натяк на розкриття таємниці відносно його нового великого кохання… Він посміхається: «Навряд чи диск дає відповідь на це питання. Усе значно простіше. Після розлучення з Оленою Мозговою я був сам цілий рік. Навіть доньки почали мені радити, мовляв, тато, заведи собі когось. З Вікторією, — дівчиною з Червонограда, ми познайомилися 13 січня, на старий Новий рік. Вона чудова господиня, прекрасна людина, а я ціную сімейний затишок, спокій».
— А як доньки сприйняли появу нової половинки?
— Не без певних ревнощів, але то не страшно. Донечкам: Зої і Жені зараз 8 і 12 років. Влітку вони живуть зі мною на дачі під Києвом, а взимку — на Оболоні, де навчаються в дитячій Академії мистецтв.
— Їм там доводиться вислуховувати різного роду плітки стосовно свого знаменитого татка?
— Думаю, це трапляється, але вони такі партизанки, що мало про це говорять, бо розуміють, що балачки не мають стосунку до реального стану речей.
— Якими є відносини з твоєю колишньою дружиною?
— З Оленою у нас абсолютно нормальні стосунки, я б назвав їх приятельськими.
— Як ти оцінюєш результати українського відбіркового конкурсу «Євробачення»?
— З усього, що я там почув, вважаю, що вибір був непоганий. Тіна Кароль дійсно є достойним претендентом. Але у мене є серйозні запитання щодо компетенції пісні, з якою Україна представлятиме себе на конкурсі. I потім абсолютно незрозумілою є присутність балалайки у відеокліпі на цю пісню. Балалайка — це традиційний російський народний інструмент. Навіщо нам асоціації з Україною як частиною Радянського Союзу? Ми з Русланою Лижичко робили все, аби в Європі нашу країну не сприймали як якийсь придаток до Росії. Коли я їздив у Ригу на «Євробачення», іноземні журналісти запитували про Україну, бо плутали її з Росією. Я усім розповідав, що ми — це окрема держава, європейська держава. I от на тобі — балалайка в кліпі Тіни знову буде плутати усе на світі.
— Чи можна вважати твою студію «З ранку до ночі», де постійно працюють і записуються різні артисти, професійним продюсерським центром?
— В певному розумінні цього слова — ні. Я ретельно разом iз юристом вивчав це питання. У нас дуже високий ступінь ризику при вкладанні коштів у такий вид діяльності як продюсерство. Iснує кілька артистів, яких би я хотів продюсувати. Однак наше законодавство на даний момент є таким, що не дає жодних гарантій надійності щодо ділових стосункiв iз артистами. Ти можеш втратити власні гроші. Зовсім немалі гроші. Так у мене сталося з Юрченком, якого я намагався продюсувати. Ми записали альбом, зробили сингл, відеокліп. Усе це мало серйозні ротації на ТБ і на радіо. Внаслідок усього цього Юрченко заявив, що припиняє співпрацю, що, мовляв, нехай Пономарьов слухає цей альбом у себе на кухні… Тобто, в моральному плані я отримав «у голову», а в матеріальному — втратив власні кошти. За нормами нашого законодавства артист має право розірвати стосунки без виплати фінансової заборгованості. Тому після цього випадку я вирішив вкладати кошти в самого себе, адже від себе не втечеш…
— Багато хто пам’ятає твій злет у 1996—1998 роках. Ти з групою давали по 200 концертів на рік, скрізь в ефірі звучали твої пісні. А потім був різкий спад, прощання з твоїм директором Віктором Дорошенком. Бурхливий потік інформації про те, що співак Олександр Пономарьов перетворився на тонкий струмочок…
— У 1998-му внаслідок дефолту фінансові проблеми виникли у багатьох, не тільки у мене. Тепер у мене в середньому по десять концертів на місяць. Непогано, хоча могло б бути краще.
— Якось ти публічно заявив, що комерційні FM-радіостанції ігнорують твою музику, не транслюють навіть об’єктивно хітові пісні. Ситуація змінилась?
— Трохи змінилась на краще, але не суттєво. Наш ефір і надалі нам не належить. Мені говорять: співай російською і перед тобою відчинять безмежний російський ринок. Однак я й далі співаю українською, хоча деякі мої колеги перейшли на мову східного сусіда. Iнколи мені здається, що тільки я та Кузьма в цій країні вперто відстоюємо рідну мову в пісні.
— Як зараз ти оцінюєш помаранчеву революцію і наслідки тих подій?
— Відчуваю розчарування. Я чесно допомагав помаранчевому табору. Відмовлявся від грошей, бо прийшов до них щиро, з відкритим серцем. Iнші заробляли. I тепер вони в порядку, а мене якось перестали помічати. Я побачив, що влада дійсно сильно змінює людей. Вони якось забули і тепер не помічають тих, хто по справжньому прагнув допомоги. А от Віктор Андрійович Ющенко не забуває. Маю на увазі акцію з благодійним балом. Він її підтримав.
— Чим був для тебе цей благодійний бал по суті?
— Точно можу сказати, що не піар-ходом і не меркантильним маркетинговим розрахунком, тому що всі виручені з продажу квитків кошти спрямовано на закупку спеціального обладнання для дитячої реанімації.
— Сьогодні чимало наших артистів і груп видають свої альбоми за межами України. Європейські та російські аудіокомпанії виявляють зацікавленість до нашої музики і не без успіху видають їх у своїх країнах. Маю на увазі диски «Скрябіна», Iрини Білик, «Віагри», «Борщу», «Перкалаби»… Останній альбом «Гайдамак» видрукувала відома німецька компанія «Iст Блок». Цей альбом має назву «Україна кличе» і досить успішно продається в кількох європейських країнах, де наші хлопці вже побували із промоційним туром. Чи отримує Олександр Пономарьов подібні пропозиції?
— Так. Пропозицій було декілька, але поки що жодна з них мене не зацікавила. Ось, наприклад, одна західна компанія пропонує записати альбом у народному дусі «а-ля калінка-малінка» у супроводі оркестру народних інструментів. Довелося їм пояснити, що я таке не пишу, це не моє. Мені не цікаво видаватися за кордоном на будь-яких умовах, аби лише з’явитися там. Чекаю конструктивних пропозицій.
— То повернемося до твоєї останньої роботи, до альбому «Я люблю тільки тебе». Найактивнішими його співтворцями були автор і гітарист Сергій Підкаура та аранжувальник і саундпродюсер Володимир Григорович. Є очевидним успіх цього альбому на аудіоринку України, який влучно характеризує епіграф на буклеті: «Озираючись у минуле, ми багато про що пошкодуємо… Дивлячись в майбутнє, ми багато на що сподіваємось… I лише істинне з нами назавжди, це — кохання!»
— Альбом «витягує» лише одна пісня «Я люблю тільки тебе». I лише тому, що попередньо на цю роботу було знято кліп. Я чув таку думку. Але це не так. Пісні для диску збиралися протягом 2—3 років. Потім десь рік вони аранжувалися і записувалися. Усе робилося дуже ретельно, ми хотіли досягти максимально якісного звуку. Епіграф на диску не випадковий: я дійсно прагнув зробити стилістично цілісний і, разом iз тим різноманітний альбом, який розповідає про природу кохання до дівчини, до матері, до країни, до усього прекрасного, що є на світі.
