Освоєння Місяця і Марса
Після 2025 року передбачається розпочати підготовку міжпланетних експедицій на Місяць і Марс. Як повідомив заступник глави «Роскосмос» Віталій Давидов, це передбачено довгостроковою програмою розвитку пілотованої космонавтики. У період з 2015 до 2025 року відпрацьовуватиметься технологія забезпечення освоєння міжпланетних станцій та експедицій на Місяць і Марс. А після 2025 року передбачається розпочати підготовку міжпланетних експедицій, повідомляють РІА «Новости». Давидов підкреслив: «Говорячи про популярні на сьогодні програми освоєння Місяця і Марса, слід зазначити, що до прийняття рішення про реалізацію таких великих за масштабом і вельми дорогих програм треба ще раз проаналізувати користь від них. Якщо ми прийдемо в майбутньому до рішення освоювати інші планети та неземні ресурси, ми підемо на це лише на підставах рівноправної співпраці й глобального міжнародного партнерства».
Птерозаври знову полетять
Найбільша з літаючих істот, що будь-коли жила на Землі, скоро ширятиме над Кембриджем. Перші хребетні, які піднялися в повітря, — птерозаври — були володарями небес в епоху динозаврів і вимерли одночасно з ними близько 65 мільйонів років тому, пише gzt.ru з посиланням на The Daily Telegraph. Серед птерозаврів були й створення розміром з чайку, і справжні гіганти. Наприклад, у таких видів, як аньянгуера («Старий диявол»), і тупуксуара розмах крил сягав близько чотирьох метрів, а у кетцалькоатлуса — навіть 10 метрів.
Лікар Метью Уїлкінсон із Кембриджського університету разом з німецьким конструктором Вів’єном Боком закінчили роботу над точною моделлю аньянгуера, і з її допомогою вони збираються показати на практиці, як саме літала істота, що вимерла 100 мільйонів років тому. Вчені багато років сперечалися про те, як ці гіганти могли підійматися у повітря і приземлятися, адже їх розміри заважали їм нормально злетіти, а щоб розвинути швидкість, їм необхідно було піднятися на небезпечну висоту. Дебати викликало й питання, чи були крила аньянгуера вузькими, схожими на пташині, — в цьому випадку їхні задні кінцівки залишалися вільними — або ж широкими, з’єднаними перетинкою із задніми кінцівками, але тоді бігати птерозаврам було б важко. В одній з робіт Уїлкінсон зазначив, що великі птерозаври могли злітати завдяки особливій конструкції крил, у якій четвертий палець з’єднаний перетинкою з тілом і задньою кінцівкою — як у кажана. Разом з професором Чарльзом Еллінгтоном з Кембриджа і лікарем Девідом Анвіном з Берліна Уїлкінсон дійшов висновку, що секрет птерозаврів — унікальна кістка під назвою «птероїд», щось на зразок великого пальця, але такого, що росте із зап’ястка...
Роботи Уїлкінсона доводять, що при помірному вітрі птерозаврам не потрібно було повністю розкривати крила для зльоту. Так під час тестових випробувань в аеродинамічній трубі моделі птерозаврів з направленими вперед птероїдами показали значно кращі результати, ніж попередні моделі. Ці експерименти довели, що ящери не просто незграбно ширяли в повітрі, а дуже добре літали.
