Те, що людина вже зробила, вражає. Але по-справжньому шокує те, що могло б бути зроблене! За свою історію людство породило безліч чарівних ідей, кожна з яких могла б змінити його життя докорінно. Ми свідомо не торкаємося таких тем, як освоєння космосу або океанічних глибин. Ідеї, про які йтиметься, можна було реалізувати за допомогою сучасних технологій, а головне — вони були суперприбуткові.
Перепони, які встали на шляху «проектів століття», аж ніяк не технічного плану. Вироком їм стали недалекоглядність, жадоба, невміння домовлятися й поступатися в ім’я великої мети. Соціологи давно б’ють на сполох: горизонт планування у людства звузився до незмоги.
До чого це призведе? Проекти, які ми вирішили згадати, — лише ілюстрація до цього запитання без відповіді. А можливо, це нагадування про той світ, який з вини нашої недалекоглядності не відбувся. Чи варто жалкувати про це, нехай кожен судить сам.
ТЕРМОЯДЕРНА ЕНЕРГЕТИКА
Проста, дуже красива, а головне — неймовірно вигідна ідея. Беремо тритій і дейтерій, добряче стискаємо, одночасно як слід розігріваємо — і вуаля: ізотопи зіллються, виділивши при цьому нейтрон, і ось вам, будь ласка, самопідтримувана реакція синтезу.
А з нею — кардинально нова загальнопланетарна енергетика, до того ж на безкоштовному дейтерії. І абсолютно безпечна, на відміну від ядерних АЕС. І жодних проблем із відходами. Далі можна вигадувати скільки заманеться — наприклад, кардинально новий транспорт. Якщо сьогодні перевести всі автомобілі на електрику, планета зупиниться — людство не виробляє стільки електроенергії, щоб їх заряджати. Але якщо підкорити термояд, все буде зовсім інакше. А там недалеко до мобільних реакторів усередині зорельотів, і вперед — крізь терня до зірок.
З термоядом завжди так — здається, ось-ось, і все почне працювати. Але омріяна мета, немов лінія горизонту, все відсувається і відсувається. На розробку вже витрачено понад 40 мільярдів доларів, але жодного працюючого реактора на планеті поки що немає. Проблема така, що зусиллями однієї країни, навіть дуже багатої, вирішити її не можна. У вісімдесяті це, здається, стало зрозуміло, і на світ з’явився проект ІТЕР — міжнародний експериментальний термоядерний реактор.
Переговори між США, ЄС та Японією почалися, аж тут, як на гріх, закінчилася нафтова криза — і про термояд одразу ж благополучно забули. Ідею ІТЕР буквально реанімував Михайло Горбачов. Закінчувалася «холодна війна», був потрібен символ нових часів, тому його пропозицію про спільне будівництво термоядерного реактора підтримали у 1985-му спочатку Міттеран, а потім і Рейган. Під такою політичною «парасолькою» проект отримав нове життя і незабаром почав виконуватися.
1998 року американці несподівано вийшли з проекту. Офіційно було заявлено, що Штати не вірять у серйозність намірів Японії та Європи, однак істинні причини полягали в іншому. Перша — поки нафта дешева, ніхто не хоче вкладати в альтернативну енергетику: надто висока вартість уже наявної нафтової інфраструктури. Друга — спротив університетів, які побоюються, що участь США у проекті ІТЕР підірве їхні власні термоядерні бюджети. І, нарешті, сам статус проекту. Голова комісії з науки Конгресу США неодноразово заявляв, що підтримає лише таку міжнародну співпрацю, в якій США домінуватимуть. А програма ІТЕР передбачає рівну участь, і тому він різко виступає проти неї.
У своїй знаменитій праці «Сума технологій» Станіслав Лем писав: не варто сподіватись, що в запасі в майбутнього є інша технологія отримання енергії. Може статися так, що ресурсів «попередньої» технології не вистачить, щоб здійснити стрибок на новий рівень. За оцінками вчених, реактор міг почати роботу ще 10 років тому. Сьогодні невідомо, чи почне він працювати у 2010-му. Наскільки ще там вистачить нафти?
ТРУБИ
Тунель під Ла-Маншем вже увійшов до числа найвидатніших будівельних об’єктів сторіччя. А це якихось тридцять кілометрів. Ідея тунелю під дном Тихого океану виглядає набагато сміливіше — однак, як стверджують автори, її цілком можна реалізувати сьогоднішніми технологіями.
Що це означає? Смерть вантажному пароплавству. Контейнери з вантажем у Новий Світ і назад доставлятимуть набагато швидше й дешевше, ніж нині. Тунелі перебудують світову економіку — між «виробити» і «продати» зникне проміжна ланка «доставити». При цьому все сказане стосується і малих, «внутріконтинентальних» відстаней. У німецьких вчених вже готова заміна класичної вантажної «хури». Це герметична капсула заввишки в 1,6 метра, яка на швидкості 35 — 40 км/год транспортуватиме найрізноманітніші товари вздовж ліній метро і магістралей.
Колія, якою рухатиметься капсула (до речі, керована не водієм, а комп’ютером), з’єднає, наприклад, аеропорт із заводом, завод зі складом, склад із портом тощо. У перспективі перевезення здійснюватимуть між містами і країнами.
А така система заощадить близько 100 мільярдів євро, які зараз втрачаються в «пробках», аваріях та інших недосконалостях транспортної системи «дорога — вантажівка». Інший «заєць», якого мають намір вполювати конструктори, — екологічні проблеми: вантажний транспорт зникне з вулиць.
Англійські інженери давно виношують проект FTS — швидкісного індивідуального метро, яке зможе доставляти пасажира в будь-яке місце зі швидкістю понад 400 км/год. FTS — це мережа труб з прокладеними в них звичайними залізничними рейками, а також мережа станцій для прийому пасажиропотоку, який цими трубами і планується спрямувати.
Винахідники пишуть, що найбільш витратним у FTS буде будівництво станцій. Все інше коштуватиме не так дорого. Але і пасажирський, і вантажний проекти занадто високобюджетні для «дорожніх фондів» європейських країн.
А автобани вже побудували...
НАДЗВУКОВИЙ ЛІТАК
Кожен новий засіб пересування, який створювала людина, не просто був швидше за попередній. Він зменшував світ у розмірах. До колумбівської каравели світ вимірювався в роках, після — в місяцях. Пароплав скоротив світ до тижнів, а літак — до днів. Надзвуковий літак був наступним кроком: він зменшував світ до годин.
Перший у світі пасажирський «надзвуковик» злетів у небо в СРСР. 31 грудня 1968 року «Ту-144» відірвався від смуги в підмосковному Жуковському. Перший «Конкорд» злетить тільки 2 березня 1969 року. Через півроку мав з’явитися й американський проект. «2707-300» фірми «Боїнг» був майже вдвічі дорожчий за «Конкорд», натомість міг вмістити понад 300 пасажирів, його швидкість перевищувала 3000 км/год, а дальність — 10 тисяч кілометрів. Експлуатація машини також мала обходитися дешевше.
«2707-300» просто «скасовував» дозвукову авіацію. Вартість квитків у розрахунках брали однакову, але при цьому «надзвуковик» приносив авіакомпанії в 2,5 раза більше прибутку. При цьому перевізник економив ще й на обслуговуванні машин, адже один надзвуковик замінює кілька дозвукових літаків: він встигає злітати сюди-туди, поки дозвуковий літак летить тільки туди.
А як добре пасажирам — час у дорозі скорочується майже втричі!
Шкода. Нічого схожого не сталося. Паливна криза настільки підняла ціни на гас, що людству знадобився не найшвидший, а найбільш місткий літак, інакше було просто не вижити. Але коли криза минула, всі дослідження з надзвукових «пасажирів» у світі припинили практично у приказному порядку. Всі роботи фахівців із двигунів, матеріалів і аеродинаміки лайнерів майбутнього скупила корпорація Boeing і поклала під сукно. Всі перспективні розробки заморозили, а колективи розпустили.
Ані Airbus Industry, ані Boeing не потрібні надзвукові конкуренти. Нинішні «літаючі товстуни», по суті, — глибоко модернізовані літаки 60-х років, продаються дуже добре, і консорціумам хотілося б продавати їх якомога довше. А вартість надзвукового проекту надто висока, щоб ризикувати курсом акцій.
СЛАБКА ЛАНКА
А можливо, великих «закриттів» не буває? Якщо людству щось справді потрібно, воно обов’язково рано чи пізно відкриє, зробить і досягне, нехай і інакше? Можливо. Але як бути з тими сценаріями майбутнього, які назавжди йдуть від нас разом зі сміливими проектами? Як виглядав би світ, в якому Норман Бел Геддес побудував-таки 1928 року свій літаючий «титанік» — суперлітак на 600 пасажирів із танцмайданчиком і оркестром, двома барами, бібліотеками, тенісними кортами і перукарнями, який зв’язав би континенти за ціною квитка на пароплав, але на порядок швидше за пароплав?
Втім, надія існує. Єдина галузь, яка розвивається, випереджаючи всі найсміливіші прогнози, — комп’ютерна індустрія. Дуже ймовірно, що в недалекому майбутньому саме машинний інтелект, а не ми, прийматиме всі хоч скількись значущі стратегічні рішення. Людина вже стала «слабкою ланкою» в управлінні, комп’ютер майже цілком витіснив її звідти. Незабаром настане черга і стратегічного планування.
А комп’ютер не поспішає — в нього попереду вічність.
