Фільми «Калина червона», «Пічки-лавочки», «Вони воювали за Батьківщину» золотими буквами вписали ім’я Василя Шукшина в історію радянського кінематографа, а оповіданнями зачитувалася вся країна, ставлячи його до одного ряду з Зощенком. Проте сам Шукшин вважав справою всього свого творчого життя фільм про Степана Разіна, який хотів назвати «Я прийшов дати вам волю».
Задум картини зародився в Шукшина в середині 1960-х. Після того як у березні 1966-го прийняли заявку на літературний сценарій фільму «Кінець Разіна», Василь Макарович перестав зніматися, весь свій час віддаючи майбутній картині. Шукшин вивчав звичаї того часу, військові прийоми й устрій життя козаків. У поїздках Волгою підбирав пісні, приглядав натуру. Паралельно зі сценарієм про Разіна народжувався історичний роман «Я прийшов дати вам волю».
Початок зйомок було заплановано на літо 1967 року, але несподівано з’ясувалося, що історичний фільм у двох серіях — це дорого й неактуально. «Разіна» заморозили до кращих днів.
Для Шукшина це був жорстокий удар, друзі боялися, що справа дійде до самогубства, але обійшлося. Він погодився знімати «Пічки-лавочки» з надією, що потім студія ім. Горького дасть добро і на «Разіна». В очікуванні дозволу на зйомки заповітного фільму Шукшин зняв і «Калину червону». Справа почала сходити з мертвої точки тільки в 1974 році: Сергій Бондарчук, котрий запропонував Шукшину роль у «Вони воювали за Батьківщину», обіцяв посприяти. Але було вже пізно: в жовтні того самого року Василь Шукшин помер нібито від серцевого нападу, так і не здійснивши справи всього життя.
«Вісті» публікують архівний документ — оригінал заявки Василя Шукшина на зйомки фільму «Кінець Разіна».
«Його вистачило до лобного місця»
«Кінець Разіна» *)
«Написано про Разіна багато. Але все, що мені вдалося читати про нього в художній літературі, на мій погляд, — слабко. Надто легко та звично крокує він сторінками книжок: молодець, душа вольниці, заступник і ватажок голоти, гроза бояр, воєвод і дворянства. Усе так. Тільки все, напевно, не так просто. (Усвідомлюю всю свою відповідальність після такої заяви. Але є хоч і небагато документів про нього — вони є та дозволяють побачити Степана інакше.)
Він — національний герой, і про це, як не дивно, треба «забути». Треба вивільнитися від «чаклунського» щемлячого погляду його, що страшить і вабить через століття. Треба, за можливістю, зуміти «забрати» в нього прекрасні легенди та залишити людину. Народ не втратить Героя, легенди житимуть, а Степан стане ближчим.
Натура він складна, багато в чому суперечлива, неприборкана, розмашиста. Іншого бути не могло. І разом із тим — чоловік обережний, хитрий, розумний дипломат, надто допитливий і заповзятливий. Стихійність стихійністю... У XVII столітті вона на Русі нікого не дивувала. Дивує «удачливість» Разіна, яка так довго супроводжувала його. (Аж до Симбірська.) Незрозумілі багато його вчинків: то хід до Соловків на богомілля, то через рік чи менше року він особисто ламає через коліно руки ченцям і ганить церкву. Як зрозуміти? Можна, думаю, якщо стверджувати так: він умів володіти натовпом (запозичмо це слово в стародавніх письменників). Він, спалюваний однією пристрастю — «струснути Москву», йшов на все: тягав за собою в розписних стругах «царевича Олексія Олексійовича» та «патріарха Никона»... (Один у цей час спочивав у землі, інший був далеко у вигнанні.) Йому потрібна була сила, він збирав її, підіймав і вів. Він був жорстокий, не щадив ворогів і зрадників, але він і ласкавий був, коли треба. Якщо він мстив (є версія, що він мстив за брата Івана), то мстив широко та жахливо, і він був справжній борець за Свободу та ватажок розумний і далекоглядний. Дозволю собі такий вільний домисел: задумавши головне (вгору, на Москву), йому і Персія знадобилася, щоб бути до того часу в очах народу батечком Степаном Тимофійовичем. (На Персію і до нього були набіги. І вдалі.) Мета його була: на Москву, але повести за собою козаків, мужиків, стрільців повинен був свій, батечко, — удачливий, якого «куля не бере». Він став таким.
Чому — «Кінець Разіна»? Він, Степан, увесь тут: його надлюдська сила та трагічність, його відчай і непохитна переконаність, що «струснути Москву» треба. Якби ним рухали лише честолюбні горді помисли та кровна помста, його не вистачило б ні до Симбірська, ні до Москви. А його вистачило до лобового місця. Він знав, на що ішов. Він не обманювався. Іноді лише обманював в ім’я святої справи Свободи, яку він хотів встановити на Русі.
Фільм передбачається двосерійний, широкоекранний, кольоровий».
* Первинна назва сценарію «Я прийшов дати вам волю».
