7 липня на каналі СТС вийшла в ефір остання серія «Не родись красивой». Це був безпрецедентно довгий, з 200 серій, і безпрецедентно рейтинговий серіал. З кінця минулого року його щодня дивилося в середньому близько третини росіян. Він завдав удару ангажованій програмі «Вести» на державному каналі «Россия», що виходить в ефір у той самий час — о 20.00. А в Україні серіал виявився ще більш популярним, ніж у Росії.
Звісно, «Не родись красивой» сприймають як чергову реінкарнацію феномена Попелюшки: непоказна дівчина приходить на посаду секретарки президента великої фірми з виробництва модного одягу, що переживає важкий період; внаслідок довгих перипетій вона перетворюється на красуню і стає президентом фірми, яку виводить з кризи, а заодно й дружиною колишнього начальника.
Для мене ж серіал — сучасне втілення класичного жанру радянської літератури, що називався «виробнича драма». Ті, хто старший, пам’ятають цей вид радянського легального протесту, що став особливо популярним у 1970-х — початку 1980-х. Герої творів Ігнатія Дворецького, Олександра Гельмана, Віктора Розова та інших годинами обговорювали питання підвищення продуктивності праці, а всі їхні особисті драми будувалися навколо єдиного питання: чи підтримає кохана/коханий боротьбу новатора з бюрократією за, скажімо, впровадження нової системи виплати премій? Вистави на виробничу тему ставилися у найбільш фрондуючих театрах; квитки дістати було неможливо. Величезні черги на фільми, зняті найсміливішими режисерами, шикувалися біля кінотеатрів. Публіка жадала катарсису: почути зі сцени або екрану викриття абсурду планової економіки з вуст улюблених акторів. Уся наша перебудова вийшла з таких настроїв.
Вона перемогла. Часи змінилися. І ось знову суперпопулярний твір, герої якого, можна сказати, живуть на виробництві, вже капіталістичному. Яке до того ж протягом майже 200 серій перебуває на межі банкрутства. Весь сюжет будується на цьому, але зрозуміти по ходу серіалу, коли люди працюють і чим вони займаються, абсолютно неможливо. Весь свій робочий час усі вони — від президентів до кур’єрів — присвячують виключно з’ясуванню особистих стосунків.
У кляті комуністичні часи таке неробство на роботі було нормою життя («ви вдаєте, що нам платите — ми вдаємо, що працюємо»), але піддавалося засудженню у прогресивній радянській літературі, яка користується за це скаженою популярністю. Сьогодні це неробство («нам платять, а ми все одно не працюємо») кілька місяців поспіль щоденно оспівує приватний телеканал. І також користується скаженою популярністю.
Якийсь любитель пошуків місця Росії у світі цілком може побачити в феномені «Не родись красивой» ностальгію за імперською величчю. Але можливий і інший напрямок досліджень. Прототип «Не родись красивой» з’явився у світ у наркозалежній Колумбії. Окрім Росії та України, він, кажуть, став популярним у трудоголічній Німеччині. От вам континуум, в будь-яку точку якого в залежності від переконань можна помістити Росію. І потім до нескінченності сперечатися про її місце в світі.
