На ньому представлено 10 робіт класиків світового фотомистецтва — Гельмута Ньютона, Робера Дешарна, Мена Рея, Пауля Горста, Робера Дуано, Брассаї (Дюли Галаса), Берта Стерна. Як не менш знамениті моделі: Мерилін Монро, Пабло Пікассо та Франсуаза Жило, Сальвадор Далі і Гала, Коко Шанель, Анрі Матісс, Марсель Дюшан…
Відтоді як Дмитро Андрієвський зі своїм другом і партнером Ігорем Вороновим подарував Україні найгучнішу виставку картин Піросмані, — його ім’я часто згадується в ЗМІ. Андрієвського взнали не лише як депутата Київради, а завдяки його меценатській діяльності. Зокрема, він допоміг в установці пам’ятника Шота Руставелі. Дмитро фінансово допомагає Національному університету кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого і маєтку письменника Миколи Гоголя в Полтавській області; очолюваний Андрієвським концерн «Київпідземшляхбуд», вже вдруге підтримує київське «Фотобієнале».
Після торішнього «Фотобієнале», за визнанням Андрієвського, він захопився фотографією. Відтоді не пропустив жодного аукціону, де б продавалися цікаві фотороботи. За досить короткий термін він зібрав унікальну колекцію світлин, придбаних на найвідоміших світових аукціонах. Всі роботи виставлено на огляд публіки вперше. І це також відмінна риса й певна сенсаційність цієї виставки. Як правило, в Україні не прийнято виставляти свої приватні колекції на загальний огляд. Чому? Це тема окремої дискусійної та аналітичної статті. Досі були випадки демонстрації лише деяких робіт у збірних виставках. Чого не скажеш про Європу. Там уже давним-давно бізнесмени й олігархи, політичні діячі й просто публічні люди «розсекретили» свої колекції...
Добірка оригіналів унікальних світлин, представлених на цій виставці здивує найвимогливіших і найдосвідченіших любителів цього виду мистецтва. Організатори зуміли підібрати й «вибудувати» роботи так, щоб вони не сперечалися між собою за першість, а доповнювали одна одну. І хоча генії важко переносять сусідство з собі подібними, в проекті «Персони...» вони ужилися. Так, шикарна Мерлін Монро (роботи Берта Стерна) кокетливо демонструє нам контури свого розкішного тіла крізь чорно-білу та кольорову хустки. Поруч із кінодівою Анрі Матісс на фото Брассаї зосереджено виводить на папері плавні лінії тіла своєї натурниці, яка лежить на кушетці в позі Данаї. Їхня еротична налаштованість не відволікає Сальвадора Далі і Галу від створення сюрреалістичних образів. У колекції Андрієвського ціла серія робіт Роббера Дешарна зі збірника «Світ Сальвадора Далі»: «Сексапільний спектр», «Далі й Гала хрестять «Мереживницю» Вермеєра в Креасі» і «Далі в скафандрі».
За кожною з них — своя історія. Наприклад, про фотознімок «Далі і Гала хрестять Мереживницю...» (Дешарн зробив його 1954 чи 1955 року під час роботи над фільмом «Чудова історія про Мереживницю та носорога») художник роздумує в «Щоденнику одного генія»: «Бажаючи хоча б трохи розрядити атмосферу й повернути приголомшену від моїх запаморочливих надхмарних висот публіку на грішну землю, я пустив рядами фотографію, де ми з Галою купаємося в Кабо-Кроеус в товаристві портрета Мереживниці».
А поява фото «Далі в скафандрі» пов’язана мало не з нещасним випадком у житті митця. 1936 року на міжнародній виставці сюрреалістів у Лондоні Сальвадор Далі вирішив прочитати лекцію «Про занурення в глибини підсвідомого». Але він боявся й соромився виступати на публіці. Хтось із друзів порадив йому уявити собі, що він стоїть перед публікою у водолазному костюмі. Сальвадор вирішив одягнути його. Коли Далі почав говорити, його ніхто не почув. Незабаром він почав сіпатися й розмахувати руками. Виявилося, що митець просто задихається. Далі врятував механік. Згодом Сальвадор не раз використав водолазні костюми, щоб показати, як глибоко він занурюється у власну підсвідомість. Судячи з усього, Робер Дешарн зробив цей знімок на одному з таких виступів Далі, під час розповіді про занурення в глибини підсвідомості. Нині цей скафандр прикрашає головний вхід до театру-музею Сальвадора Далі в Фігерасі. І, хоча в цій колекції не вистачає останнього знімка Далі, зробленого 1986 року всесвітньо відомим німецьким фотографом Гельмутом Ньютоном, — проте є не менш відома робота цього геніального фотохудожника — «Дженні Капітан». Про цю світлину цікаво сказав письменник Борис Парамонов: «Людина в Ньютона жива і хороша тоді, коли вона покалічена. Звідси його серія людей — жінок переважно — в гіпсі, в пов’язках, на милицях, у хірургічних корсетах, шийних фіксаторах (наштовхнув його на цю ідею австрійський режисер і актор Ерік фон Штройгейм, який зіграв коменданта концтабору в фільмі Ренуара «Велика ілюзія»). Улюблена моя фотографія Ньютона — «Дженні Капітан у пансіоні Доріан». Роботу датовано 1977 роком, проте, зрозуміло, що це стилізація. Сама ж Дженні — худорлява, аскетичного вигляду дівчина, ніяких асоціацій буржуазно-бордельного плану не викликає. При цьому Дженні оголена. Меседж композиції — невинні двадцяті роки. Людина жива настільки, наскільки вона поранена й покалічена, — ось що хоче сказати Гельмут Ньютон. «Жахливі люди, які сяють зухвалою красою. Але кульгаві прийдуть першими. Виживуть — каліки».
Знаменита світлина Робера Дуано Пабло Пікассо і його коханої Франсуази Жило за рік до розставання, — також частина цієї колекції. Її зроблено 1952 року, тоді Дуано знімав портрети видатних діячів культури Франції для американського часопису «Life». У Жило був м’який характер. Її жіночність, чарівність дуже зворушили Дуано й він вирішив винести її портрет на перший план. Знімок має характер випадкового, через позу й погляд Жило. Вона трохи відчужена, не бачить Пікассо, а він неначе тло-декорація підкреслює її красу. Фотограф посадив Пікассо в позу задумливого султана на далекій кушетці. Не факт, що Дуано знав про складнощі у взаєминах цієї пари. Але в світлині прочитується легка втома Франсуази і «менотаврська» похмурість живописця. Наступного року вони розлучаться... «Якщо я живу з юною, це допомагає мені залишатися юним», — любив повторювати Пікассо. Його чергова подруга Франсуаза Жило була молодшою за нього на 40 років. І стала єдиною жінкою, яка покинула його сама…
Виявляється, найулюбленіше фото колекціонера Андрієвського — стильна Коко Шанель, а одними з найбільш сенсаційних він називає два знімки з Мерилін Монро: «Вони ще й дуже цінні, бо їх зроблено за рік до її смерті. Тоді, коли вона практично не фотографувалася».
Нагадаємо, виставку «Персон...» можна побачити до 15 липня.
