З бурхливої історії XVII століття читачі напевне знають кардинала Рішельє, гетьмана Богдана Хмельницького, лорда-протектора Англії Олівера Кромвеля, першого російського царя з династії Романових Михайла Федоровича. А от ім'я генералісимуса Альбрехта Валленштейна відоме значно менше, як і Тридцятирічна війна (1618-1648 рр.), хоча за півтора сторіччя великий Фрідіріх Шіллер писав про Валленштейна: "Відомий світу образ дерзновенний,... відважний син мінливої фортуни...".
Альбрехт Венцель Євсевій Валленштейн (1583-1634) був видатним полководцем; імперський головнокоманувач упродовж десятиліття аж до своєї трагічної загибелі 1634 року наводив жах на Європу, мав владу значно більшу, аніж імператор "Священної Римської імперії" Фердинанд II Габсбург. Походив він зі старовинного богемського (чеського) роду, в молодості перейшов із протестантства на католицтво. 1614 року, коли Валленштейнові було 30 років, він після смерті дружини й дядька став одним з найбільших землевласників Богемії та Моравії. Зірка майбутнього полководця зійшла 1618 року. На його батьківщині спалахнуло повстання проти імператора, який нехтував свободою станів і віросповідань. За свій кошт Валленштейн формує кирасирський полк і бере участь у приборканні повстанців, дешево скуповуючи принагідно конфісковані в протестантів землі. Багатство його оцінювалось величезною на той час сумою - 30 мільйонів гульденів. Чергове вдале одруження на доньці графа Гарраха й возвеличення його до герцога Фрідландського та імперського князя підносить Валленштейна 1623 року ще на один ступінь могутності.
1625 року на допомогу протестантам приходить Данія. Імператорові немає звідки чекати на підтримку й Валленштейн сам формує армію в 50 тисяч чоловік. Крім цього він одержує необмежену владу й права на кшталт диктаторських. Здобувши цілу серію перемог над графом Мансфельдом і датським королем Кристіаном IV, 1629р. герцог Фрідландський стає можновладним герцогом Мекленбурга й генералом Балтійського й Німецького (Північного) морів. Торжество католицизму здавалося остаточним. Важливо відзначити, що наш герой не був релігійним фанатиком і виявляв терпимість до представників інших конфесій. А от на німецьких князів дивився зверхньо. Своєю чергою й вони бачили в ньому вискочку. Особливо ворожим до новоявленого герцога було ставлення голови Католицької ліги Максиміліана Баварського.
1630 року з'їзд князів змусив імператора відправити Валленштейна у відставку. Але, з огляду на перемоги шведського короля Густава II Адольфа, який втрутився у війну 1632 року, Фердинанд II був змушений просити полководця очолити імперську армію. А останній зажадав необмежених повноважень і одразу ж їх дістав. Упродовж лічених тижнів генералісимус набирає 40-тисячну армію (солдати любили його й вважали за честь служити під прапором Валленштейна). Він нав'язує шведам, які встигли з'єднатися з саксонцями, битву біля невеличкого містечка Лютцен. У цій, одній з вирішальних битв Тридцятирічної війни Густава II Адольфа було вбито, але союзна армія здобуває блискучу перемогу.
Валленштейн відступає до Богемії, де (на думку більшості істориків) починає вести закулісні переговори зі шведським канцлером Оксеншерна. Про це дізнається імператор і усуває полководця від командування. З вірними йому особисто частинами він вирушає до містечка Егер (Геб), де в результаті змови його було вбито його ж невдячними офіцерами Макдональдом та Деверу. Організаторів убивства щедро нагородив імператор.
Війна тривала ще тринадцять років. Релігійна нетерпимість, зіткнення політичних інтересів дорого обійшлися Європі - Чехія втратила дві третини свого населення, Німеччина та Австрія - половину. Вестфальський мир 24 жовтня 1648 року зафіксував перемогу антигабсбурзької коаліції й на півтора сторіччя визначив існуючий стан на континенті.
Фрідріх Шіллер у пролозі до своєї драматичної трилогії "Валленштейн" цілком обгрунтовано каже, що "його образ хитається в історії, спотворений упередженістю й ненавистю партій".
