Чутки, що не все благополучно в одному з уславлених театрів нашої країни множаться й обростають найнеймовірнішими подробицями. Що ж, власне, відбувається? Чому вперше за майже 80-річну історію театру його господарську діяльність перевіряє Генпрокуратура України? З якою метою Міністерство культури та мистецтв збирається провести реорганізацію театральної структури? Чому частина трупи — за нововведення, а більшість твердить, що подібні новини призведуть до краху творчого колективу та вбачають політичний контекст у діях нової влади? Кожен намагається висловлювати свою точку зору, роздаючи інтерв’ю, друкуючи відкриті листи. І ніхто не бажає чути опонентів. Хто правий у цій ситуації? Хто винен? Що робити? Ось три головні запитання, на які кожна зі сторін намагається знайти відповідь.
Трупа. У вівторок колектив Театру ім. Л. Українки запросив на свої загальні збори представників ЗМІ. Голова профкому колективу, провідна актриса Ірина Дука не приховувала, що сьогодні ситуація дійшла до точки кипіння. «Ми відіслали листа Президенту України В. Ющенку, прем’єр-міністру Ю. Тимошенко, віце-прем’єру з гуманітарних питань М. Томенку, міністру культури та мистецтв О. Білозір, у якому спробували розказати про нашу біду. Багатьом акторам важко виходити на сцену. За лаштунками розмови лише про одне — кому знадобилося зводити рахунки з Театром ім. Л. Українки й нашим керівником М. Резниковичем? Не секрет, що Російська драма не припиняла виступати в дні помаранчевої революції, а наш лідер М. Ю. Резникович підтримав кандидата від тодішньої влади В. Януковича. Ми не відмінили свої спектаклі, бо не хотіли підвести глядачів, які заздалегідь придбали квитки. Рішення виступати було прийняте на загальних зборах трупи. Ніхто з керівництва не тиснув на нас: за кого голосувати на президентських виборах. Наші працівники віддавали свої голоси як за Ющенка, так і за Януковича, а частина викреслювала обох кандидатів... До речі, адміністрація не чинила перешкод мітингувальникам на Майдані, якщо вони приходили в нашу будівлю погрітися...»
«Глядачі». Лист «лесінківців», відісланий керівництву країни і до Мінкульту, дуже емоційний. Його підписали 226 працівників. Про солідарність iз київськими колегами, які відстоюють свої права й захищають позицію лідера Російської драми М. Резниковича, а також iз проханням розібратися в ситуації, висловилися Кирило Лавров, Олег Басілашвілі, Зінаїда Шарко, Аліса Фрейндліх, Юрій Аксьонов, Еліна Бистрицька, Давид Боровський, Юрій Соломін, Олександр Калягін, Галина Волчек, В’ячеслав Єзепов.
Мінкульт. Тут варто внести ремарку для читачів «Дня». Річ у тім, що на одному з недавніх брифінгів Мінкульту Оксана Білозір розповіла журналістам про деякі зміни, що незабаром стануться в театральній системі нашої країни. Зокрема, Оксана Володимирівна заявила: «Ми розділимо дві посади (з 1994 року 18 творчих колективів України очолюють керівники, які суміщають посади директора та художнього керівника. — Т. П. ). Саме ця обставина створила монополію. Керівники здебільшого займалися господарською діяльністю, а тепер директор буде адміністратором, а художній керівник займеться творчими питаннями»...
Там же міністр повідомила про ухвалене рішення запровадити «ради театрів» — як консультативні органи колективу. Саме ці «ради» висловлюватимуть претензії й побажання керівництву. З їхніми представниками зустрічатиметься міністр, а не відвідувати бурхливі збори колективів. Iз усіма працівниками театрів підпишуть контракти, відбираючи талановитих і перспективних людей. Iз майбутніх нововведень Мінкульту — давати кошти лише під конкретні проекти...
Репліка зі сцени. За словами провідних акторів трупи Театру ім. Л. Українки: Миколи Рушковського, Бориса Вознюка, Олександри Смолярової, Давида Бабаєва та Лідії Яремчук, актор — професія залежна. Якщо в театрі настане двовладдя, почнуться інтриги. Гіркий досвід колектив у цьому питанні має, коли головні режисери в них мінялися кожні два — три роки. Як заявляють актори, сьогодні Російська драма працює стабільно, театр на підйомі, й, на їхню думку, не треба ламати налагоджену структуру.
«Як актори ми не розуміємо, навіщо потрібні структурні зміни, які можуть призвести до того, що багато периферійних театрів, які не приносять прибутку, закриються? Коли виділятимуть кошти під режисерський проект (хто прийматиме такі рішення?), ускладниться ситуація в репертуарних колективах. І ще. Ми український колектив, що випускає спектаклі російською мовою. 95% наших акторів — випускники Київського театрально інституту ім. Карпенка-Карого (нині Національного університету театру, кіно й телебачення ім. Карпенка-Карого. — Т. П. ). Чимало наших народних і заслужених артистів викладають у цьому вузі. Ми живемо та працюємо в Києві, улюбленому нашому місті, країні, й не треба нас робити ізгоями. (Це репліка з приводу інтерв’ю М. Томенка, коли віце-прем’єр дивувався: чому Російська драма представляла Україну на останніх Днях культури в Москві. — Т. П. ). Ми хочемо діалогу з Мінкультом і щоб представники влади нас почули. А поки створюється таке враження, що вони неправильно або однобоко інформовані»...
Репліка із залу. Одним iз опонентів М. Резниковича є актриса Ольга Сумська, яка у своєму листі до Мінкульту стверджує, що «в театрі панує нездорова атмосфера, а Михайло Юрійович — авторитарний керівник. По декілька років велика група акторів не отримує нових ролей. Багато працівників просто бояться свого шефа й мовчать, аби не потрапити до нього в немилість». Тому, на думку Сумської, треба розділити сфери впливу художнього керівника та директора в їхньому театрі. І як вихід вона запропонувала запросити Ф. І. Поляніна і А. М. Роговцеву працювати в Російську драму. У відповіді Мінкульту сказано, що про персоналії говорити поки зарано, бо гендиректором-художнім керівником нині є М. Ю. Резникович...
Трупа. «Три тижні ми не можемо добитися прийому у міністра культури О. Білозір, щоб дізнатися з перших вуст, що нас чекає, — заявляє актор Кирило Кашліков. — Хто такий Полянін ми не знаємо. Відомо, що це якийсь чиновник iз дипломом Університету культури та мистецтв. Ада Миколаївна Роговцева — чудова актриса, тривалий час була примою нашої трупи, але вона вже 10 років працює в антрепризах і ніколи організаційною діяльністю не займалася. (Позицію Роговцевої із цього питання ми опублікуємо в «Дні» в найближчих номерах, щойно Ада Миколаївна повернеться з московських гастролей. — Т. П. ). Iз 16 березня господарську діяльність театру перевіряє прокуратура. Ні мотивів, ні причин — перевіряючі працівникам Російської драми не пояснюють».
Поки перевіряючі з’ясовували, що Театр ім. Л. Українки не мав права займатися реконструкцією фойє партеру. Річ у тім, що театр фінансується й утримується за рахунок власних коштів і Мінкульту, а його будівля є комунальною власністю Києва. За будівельну діяльність без дозволу на Театр ім. Л. Українки накладено штраф у розмірі половини вартості робіт. У перевіряючих викликала подив та обставина, що в гуртожитку Російської драми не живуть її працівники...
Директорська ложа. «Нам докоряють, що в гуртожитку не живуть працівники театру, а він працює як готель, — прокоментував ситуацію М. Резникович. — Так, ми пішли на цей крок, оскільки не можемо платити по 200 доларів за номер режисерам, драматургам, художникам, які робили постановки в Російській драмі. Ми співпрацювали з майстрами з Німеччини, Ізраїлю, Росії й тепер у своєму репертуарі маємо цікаві спектаклі «Ревізор», «Маскарад», «Останній палко закоханий», «Вовки й вівці», «Хто вбив Емілію Галотті» та інші.
Прибудова, за яку ми покарані штрафом, нам дуже потрібна. Ми єдиний театр у Києві, що не має системи вентиляції. Влітку глядачі непритомніють через задуху, а розширення фойє — нагальна потреба. Фойє виходить у внутрішній двір театру, й наша прибудова архітектурного вигляду будівлі й кварталу не псує...
Тепер щодо посади генерального директора-художнього керівника. Я за крісло не тримаюся й за посаду не хапаюся. Я проти хаосу й вважаю, що повинна бути єдина генеральна лінія в колективі».
Ще не фінал. «День» два дні намагався взяти коментар у міністра Оксани Білозір або у її заступника Ольги Бенч про те, як бачить Мінкульт вихід iз непростої ситуації, але безрезультатно. Щойно міністерські пані забажають висловити свою думку із цього питання, наша газета готова їх надрукувати. А на останньому брифінгу радник Міністества культури та мистецтв Оксана Мельничук заявила, що офіційно з Російської драми ніхто до Оксани Володимирівни Білозір не звертався (!), а приймати неофіційних «ходоків» у неї немає часу, й вона на такі демарші не зобов’язана реагувати. Те, що театр перевіряє Генпрокуратура, — це не є ініціативою Мінкульту. А якщо в Російській драмі хочуть бути почутими великою аудиторією, вважає Мельничук, їм потрібно записатися на виступ на засіданні у Верховній Раді України. Однак заявила О. Мельничук, реформування театральної системи обов’язково буде. Це питання практично вирішене й поєднання однією особою двох посад уже не буде. Більше того, на керівні посади призначатимуться люди на конкурсній основі. Це стосується не лише «лесінківців», а всіх творчих колективів країни.
Замість оплесків. Імовірно, український театр потребує реформування. Усе питання в тому, якими методами й у яких формах ці реформи здійснювати. До того ж, кому, як не Оксані Білозір, людині творчій, має бути відомо, наскільки емоційні й ранимі митці, наскільки амбіційні та вразливі... Але тому ми їх любимо, тому й прощаємо багато чого, бо, виходячи на сцену, вони всі ці такі різні почуття «переплавляють» для нас у мистецтво. Лише заради цього театр має жити. І лише заради цього туди варто йти. Тоді, може, й діалог вийде...
