Програма складалася з п’яти музичних новел. Автором ідеї та солісткою виступила відома українська скрипалька Мирослава Которович. У цьому творчому проекті брав участь ансамбль «Київські солісти» (художній керівник і диригент Богодар Которович). Слід зазначити, що всі учасники вечора відомі публіці, передусім, як музиканти академічної традиції, але цього разу вони виступили в не зовсім звичному для себе амплуа. Так, славнозвісний скрипаль і диригент Богодар Которович відкрив концерт… казкою, яку виконав як читець, убравшись у червоний берет і картатий шарф. Невимушеність, з якою знаменитий музикант спілкувався з публікою, та його артистизм виказували талант драматичного актора, про який, можливо, багато хто з шанувальників Богодара Антоновича навіть не підозрювали.
Несподівано було бачити скрипальку Мирославу Которович у різних сценічних образах (ця виконавиця не раз здійснювала своєрідну режисуру класичних музичних творів, на її рахунку декілька театралізованих концертів). Цього разу втілити задуми солістці допомагала ціла команда постановників: режисер Яніна Малова, помічник режисера Людвіка Машек, художник зі світла Сергій Костромічев, дизайнер Марія Кисельова, автор художнього оформлення сцени Надія Сокольчук (саме її руками метафоричні «Сходи» творчого сходження були зображені на фоновій завісі).
У цій програмі поєдналися декілька видів мистецтв, які втілювалися засобами музики, театру і пластики у вельми актуальну в наш час ідею пошуку особистості, етичного і творчого самовдосконалення, боротьби високого мистецтва та його примітивної подоби. Автори проекту зважилися втілити на сцені образи, які виникають у кожного слухача під час концерту, додавши контури неясним думкам, народженим уявою; вони провели героя-артиста через музику різних епох і стилів: від азів навчання, через життєві перипетії — до справжніх шедеврів. Вершин класичного мистецтва досягають лише нечисленні обрані, проте, шлях майстра веде не в захмарні височіні, а до гамм, до виховання нового покоління істинних музикантів... Треба сказати, що, незважаючи на оригінальність проекту, творцям «новел» не зрадив смак; а вибудовуючи композицію творів, Мирослава Которович та її колеги не спокусилися на дешеву ефектність, залишивши місце для фантазії слухачів. Постановники відмовилися від традиційних концертних костюмів, вивівши на сцену оркестрантів у різнокольорових сорочках, використали різні театральні прийоми. Музиканти вільно пересувалися сценою, а їхня жестикуляція та елементи драматичної дії додавали музичним творам не лише видовищності, а й смислової насиченості, про яку після концерту говорили багато хто з глядачів. А високий рівень солістів оркестру дозволяв їм навіть за активної сценічної дії зберігати високу професійну якість гри.
Спочатку глядачі потрапили на урок, де Казкар (Богодар Которович) — розповідав дітям (в їх ролі виступили оркестранти) повчальну, але смішну історію про бичка на ім’я Фердинанд, який любив нюхати квіти і зовсім не цікавився коридою. Це й була перша новела під назвою «Перші кроки» — твір Алана Ріда «Фердинанд» — казка на слова Мунро Ліїфа для скрипки соло і оратора (версія для оркестру Ігоря Щербакова) прозвучало у виконанні Мирослави Которович (скрипка), Євгена Ульянова (ударні) та оркестру. Друга новела називалася «Радість розуміння», являла собою сценічну версію твору Володимира Мартинова — Варіації для 2-х скрипок соло, челести, ударних і струнного оркестру «Соme in!» («Заходьте!») і малювала музичну «розмову» двох однодумців — або закоханих — під чарівний передзвін… (солірували — Мирослава Которович, Сергій Топоренко, Олена Жукова і Євген Ульянов). Під звуки завивання вітру третя новела «Пошуки власного шляху» привела глядачів... у пекло. Оркестр убравсяся в чорні плащі, а в зловісному червоному підсвічуванні прозвучав славнозвісний «Орфей» Олександра Бакши — Сцена для скрипки, альта і струнного оркестру. У ролях учнів Орфея (Юного і Досвідченого) виступили Мирослава Которович і Олександр Павлов. Надзвичайно ефектною була поява на сцені Євгена Ульянова (Великий барабан), який вивів за собою зі сцени велику частину музикантів. «Бах-варіації» Міндаугаса Урбайтіса послужили основою для новели четвертої — «Мінливість долі». Повний драматизму сучасний твір написано в складній техніці, кожний із чотирьох виконавців послідовно повторює мотив, щойно зіграний партнером з ансамблю. Потім настало прояснення: в п’ятій новелі «Торкнутися Генія» прозвучало чудове «Анданте Фа мажор» Вольфганга Амадея Моцарта у транскрипції для 4-х скрипок (Мирослава Которович, Олександра Савченко, Сергій Топоренко, Михайло Білич), а театрального втілення набули навіть поклони: під музику вальсів Штрауса, у вихор яких залучалося все більше виконавців, кожен (!) із музикантів оркестру був представлений публіці Богодаром Которовичем.
Завершення концерту було зворушливим і символічним: Мирослава Которович зіграла в дуеті з маленьким скрипалем — сином одного з оркестрантів і спадкоємцем великих традицій...
