Від 15 жовтня 1615 року спливло чимало часу. Тоді знатна киянка із шляхетського роду Волині — Гальшка Гулевичівна — подарувала свої землі Київській братській школі, родоначальниці «Києво-Могилянської академії». Що відтоді змінилося в Києво-Могилянці? Нинішні спудеї впевнені, що «не такі вони вже й далекі одна від одної, «та» і «ця» Могилянка. «Тодішні спудеї, як і ми, жили тут, вчилися, відпочивали, сумували, раділи, кохали... Так само й ми живемо тут і думаємо: а все-таки є за що її любити, цю Академію...» Справді, є речі, які сучасні студенти-могилянці не завжди визнають і які їм не завжди подобаються. «Але зараз ми згадуємо про них саме тому, що любимо цю Академію, і хочемо, щоб у ній все було якнайкраще».
Тому і свій день народження Академія відзначала по-особливому. Адже день академії майже збігається зі святами Покрови Пречистої Богородиці та Днем Українського козацтва, які відзначають днем раніше. Тому й не дивно, що спільний святковий проект НаУКМА та етнічного фестивалю Олега Скрипки «Країна мрій» мав назву «Козацьке свято Покрови на Подолі», який, мабуть-таки, надовго запам’ятається друзям та прихильникам цього закладу. Перехожі, потрапивши до академмістечка НаУКМА, де відбувалися святкові дійства, казали: «Все-таки Могилянка — це стиль і спосіб життя». В якому ще вищому навчальному закладі як символ єднання всіх поколінь студентів запалюють свічки? Рідко де ректор по-дружньому тисне руки студентам, на прохання фотографується з ними на згадку та «йде в народ». Більшість гостей такі моменти зворушували. І вже зайвими ставали запитання: за що студенти люблять свою Alma Mater? «Винуватці» свята кажуть, що розповідати про Могилянку важко: так само, як передати словами мелодію, колір чи почуття. Лише радять розділити з ними їхнє свято, яке, немов річка, «витікало» зі стін Академії й розливалося по київському Подолу.
Музика, свист і шоу на ходулях акторів театру КМА чимось нагадав Європу, де вуличні вистави — звичне явище. Слідом за ходулістами стартувала акція «Чистий Сковорода». Ганчірки, відра, вода, драбини... Це студенти вимивають від бруду та пилу пам’ятник видатному філософу України Григорію Сковороді. Так починалось свято. А далі — все на власний смак і вподобання. Хочете кататися по «козацькому шляху» на бричці, вимощеній сіном, чи верхи на конях? Ваша воля. Все — безкоштовно. А при бажанні — ще й фото на згадку з козаками. Бажаєте сувенір — кухлі, статуетки, футболки з логотипом Академії — теж будь-ласка. Щоправда, треба постояти в черзі біля обмінного пункту. Тут все продається, як сказав ректор Академії В’ячеслав Брюховецький, за справжню валюту — брюхи. Один брюх — одна гривня. Все чесно! І перед вами постає ніби нова країна, де, розраховуючись брюхами, смакуєте куліш, п’єте пиво, слухаєте українську музику та дивуєтесь вправності козаків XXI століття. Тут, на святковому ярмарку, можна придбати українські чи перекладені українською мовою книжки, ознайомитись зі справжнім могилянським самвидавом, зробити свою вузлову ляльку-мотанку, розмалювати писанку, повчитися мистецтву ткати сорочки чи власноруч зліпити глиняного глечика. І зі слідами фарби чи глини на руках понести свій витвір мистецтва додому.
Це те, чим, в основному, й переймалися кияни та гості свята. А студенти залишалися тут — у стінах своєї Академії. Адже це — їхнє свято. Здавалося, вони не відчували ні втоми, ні холоду. Їм не заважав дощ. Чарівних могиляночок запрошували до танцю юнаки, а все навколо вже не мало жодного значення. Все зливалося в єдине ціле: національне вбрання, вінки з пожовклого листя, міцне сплетіння рук і теплі привітання.
