Сьогодні відзначається сота річниця від дня перших нагороджень Нобелівськими преміями. Відтоді й до наших днів вони продовжують викликати до себе великий інтерес і є предметом постійних дискусій.
Альфред Нобель помер 10 грудня 1896 року. Коли було оголошено його заповіт, то виявилося, що всі свої статки він віддав на заснування премії, яка нині носить його ім’я. Згадувалося п’ять премій: з фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури та премія за мир; також було названо чотири організації, відповідальні за прийняття рішень щодо присудження премій: Королівська академія наук Швеції (з фізики та хімії), Каролінський інститут (з фізіології або медицини), Шведська академія (з літератури) і група, призначена норвезьким парламентом, яка пізніше отримала назву «Нобелівський комітет Норвегії» (за мир). Тоді Швеція та Норвегія були в одному союзі.
З моменту заснування Нобелівської премії було видано понад 650 медалей та дипломів за заслуги в галузях, спочатку визначених самим Нобелем. У 1968 році Банк Швеції на честь Альфреда Нобеля заснував премію в галузі економічних наук. Більшість цих премій пов’язана з науковими відкриттями, літературними шедеврами і спробами встановити мир у цьому бурхливому столітті.
Червоною ниткою, що проходить через усі історії Нобелівських лауреатів, є поняття творчості: як індивідуальних творчих здібностей, так і творчого оточення. Одна з таких історій — історія Нобелівського лауреата в галузі фізики, Альберта Ейнштейна, є яскравим прикладом цього. Мабуть, найчастішим запитанням стосовно Нобелівської премії з фізики є наступне: «Чому Ейнштейн не отримав премію за свою теорію відносності?»
У 1905 році, у свій «annus mirabulis» (видатний рік), у віці 26-ти років Ейнштейн опублікував три праці, які вплинули на все ХХ століття, а не тільки на фізику. Одна з цих праць стосувалася спеціальної теорії відносності, в якій описувалося, як простір і час або маса і енергія пов’язані один з одним при високих швидкостях. В іншій праці описувався «броунівський рух», хаотичний рух малих частинок у рідині, що виникає внаслідок їх зіткнень з молекулами рідини. І, нарешті, в третій праці пояснювався фотоелектричний ефект, або чому світло може примусити електрику залишати металеві поверхні — явище, яке ми використовуємо у звичайних фотоелементах.
З цих трьох теорій про теорію відносності було написано та сказано найбільше. Коли Королівська академія наук Швеції рік за роком просила вчених висувати своїх кандидатів, багато хто говорив, що Ейнштейн заслуговує Нобелівської премії з фізики за свою спеціальну теорію відносності. Але Нобелівський комітет з фізики не погоджувався з цим, і протягом багатьох років Ейнштейну не присуджували премії!
Спочатку Нобелівський комітет стверджував, що теорія, можливо, помилкова, і що краще почекати, поки не отримають експериментальних доказів, які б підтверджували теорію Ейнштейна. Після того, як Ейнштейн зміг узагальнити свою теорію і ввів до неї викривлений простір-час, в якому світло огинає масивні астрономічні тіла, кількість пропозицій щодо його нагородження зросла ще більше.
Але у складі Нобелівського комітету з фізики була впливова особа, Альвар Гульстранд, професор з Уппсальського університету та Нобелівський лауреат 1911 року в галузі фізіології та медицини, який отримав її за свою працю про те, як світло заломлюється в оці. Він вважав, що Ейнштейн помилявся, і намагався довести це, роблячи свої власні розрахунки. Сьогодні ми знаємо, що Гульстранд був не правий, але його думки було достатньо, щоб заблокувати процес присудження премії.
Однак, інший професор з Уппсали, фахівець в галузі математичної фізики, Карл Вільгельм Озеєн, зрозумів теорії Ейнштейна, а також зрозумів, що в Нобелівському комітеті з фізики потрібен баланс влади. І після свого обрання у члени Академії він у 1921 році першим запропонував присудити Ейнштейну Нобелівську премію за його працю щодо фотоефекту. Це єдине висунення на отримання Нобелівської премії схилило шальку терезів на користь Ейнштейна.
Озеєна було обрано членом Нобелівського комітету, і він написав позитивний відгук на теорію фотоелектричного ефекту. І вже наступного року Альберта Ейнштейна було нагороджено Нобелівською премією з фізики за 1921 рік «За його внесок у розвиток теоретичної фізики, і особливо, за відкриття ним закону фотоефекту».
Отже, чи помилилася Королівська академія наук, коли не присудила Нобелівську премію Ейнштейну саме за те, що більшість людей схильні вважати його найбільш важливим інтелектуальним відкриттям? Багато хто стверджував, що так і було. Але перш ніж робити остаточні висновки, необхідно трохи більше вивчити історію фізики.
Зі всієї цієї історії ясно, що робота Ейнштейна, опублікована у 1905 році, не тільки пояснила фотоефект, але й поклала початок чомусь набагато більш значному, чомусь революційному: вона ввела поняття фотона, хвилі-частки, яке не тільки лежить в основі нашого розуміння мікро- та макрокосму, але й широко застосовується у техніці, наприклад, у медичних лазерних скальпелях та лазерних діодах, що вони використовуються при передачі інформації через Інтернет. Відповідно до тексту заповіту Альфреда Нобеля, в якому вимагається, щоб нобелівський лауреат дарував найбільшу вигоду людству, введення Ейнштейном поняття фотона за важливістю значно перевершує створення ним теорії відносності!
Сьогодні п’ять Нобелівських комітетів продовжують свою роботу, головним чином у тих же напрямах, що й на початку ХХ століття. Істотна відмінність полягає лише у кількості кандидатів, що висуваються, яка у наші дні ось-ось перевалить за кілька сотень. І лише майбутнє покаже, чи немає серед сотень кандидатів нового Альберта Ейнштейна! Андерс БАРАНІ
Проект «Синдикат» для «Дня»
