Уже 16 років з’їжджаються сюди в квітні кращі творці й інтерпретатори сучасної камерної музики, щоб послухати одне одного, узагальнити напрями своїх пошуків, отримати заряд творчої енергії.
Кілька років тому фестиваль перебазувався з камерного приміщення колишнього кінотеатру «Україна» у Велику залу філармонії. Зала Одеської обласної філармонії справді дуже велика, спочатку виникали побоювання, що і виконавці, і слухачі, і сама музика можуть загубитися в цьому просторі. Час показав, що побоювання ці марні, зала повна.
За традицією, фестиваль відкриває і закриває ансамбль перкусіоністів Фрайбурзької консерваторії під керівництвом її ректора Бернгарда Вульфа, який є одним з ідеологів «2 днів і 2 ночей» (разом із його арт-директом, композитором Кармелою Цепколенко) і беззмінним президентом. Гра з маленькими литаврами, різноманіття їхнього звучання задали тон. Тим паче, що акцентом програми була музика для перкусій. Ці приголомшливі інструменти манили набатом, шаруділи любовним томлінням, скаржилися і сміялися, повзли змією і пурхали птахами. Все це в руках умілих виконавців, як у ансамблях — з Одеси, Фрайбурга, Любка, так і під руками солістів. Сакіко Яцуї по-японському вдумливо виконала твір Мічіко Кітадзуме «Між двома дзеркалами». Легкі руки Крістофера Санде пурхали над ксилофоном у творі Зака Фішера. Англієць Ніколас Рід осягав Італію через твір Джорджо Батістеллі. Юліан Беллі з Німеччини «створював» «Інтер’єр» разом із композитором Гельмутом Лахенманом.
Було б несправедливо не відзначити забарвлену тонким гумором розповідь Бернгарда Вульфа про побоювання щодо проведення фестивалю, пов’язані зі ступором, що осягнув міжнародних авіаперевізників у зв’язку з виверженням вулкана в Ісландії.
— У далекій країні, серед білих снігів і крижаних фіордів, де гуляють білі ведмеді, — неспішно почав пан Вульф, — панувала тиша та спокій. Але одного дня якийсь стариган-вулкан вирішив покурити, та зробив це так завзято, що половину Землі накрило вулканічною хмарою. Ми були у відчаї, адже весна в Одесі не настане, поки не зберуться музиканти на наш дивний фестиваль. Тоді я вирішив звернутися до Великого Монгольського Шамана. Він попросив вулкан стримати свої апетити в курінні. Як бачите, всі приїхали, і фестиваль «зігріває» та «заводить» Одесу.
Після цього на сцену вийшла Бадан Харук, послана до Одеси шаманом із Монголії, і навдивовижу ясним, відкритим голосом, працюючи лише ним, без єдиного зайвого жесту, виконала той самий гімн шамана.
Наскільки інтернаціональною є програма, що виконується на фестивалі, можна судити лише з двох виступів. У програмі молодого одеського колективу, ансамблю SENZA SPORZANDO під керівництвом піаніста Олександра Перепелиці-молодшого — твори литовця Вітаутаса Германявічуса, чеха Оскара Кармона, словенця Лойзи Лебіча, українок Богдани Фроляк і Юлії Гомелської та багатьох інших. Попри свою молодість ансамбль звучить високопрофесійно й відрізняється оригінальністю трактувань.
Другому колективу, постійному учаснику одеського фестивалю — Ансамблю нової музики з Цюріха — виповнилося чверть століття. Його творча ідеологія — просування ще невизнаних імен. Усім колективом вони готують кожен проект, кожне артистичне рішення, враховуючи паралельно фінансові та маркетингові ризики. У їхньому творчому архіві понад 150 світових прем’єр, не враховуючи музично-театральних проектів. На підмостках фестивалю вони блискуче виконали AUM-Quintet і Ensemble-Momento Кармелли Цепколенко, творчо адаптували чарівні SEXtet with music Володимира Рунчака — обоє з України. У програмі також виконувалася низка творів композиторів із Японії та Америки, Чехії та Німеччини, написані спеціально до 25-річчя цього ансамблю, в якому музиканти володіють не лише високими музичними талантами, їхній артистизм міг би прикрасити будь-який театральний майданчик. Тому підтвердженням став представлений ними музично-сценічний перфоманс Міхаеля Гайша й Даієля Мутона «Бокс із тінню», що поєднав музикантів, акторів і професійних спортсменів. Це було весело й цікаво.
Серед солістів дуже виділявся скрипаль із Албанії Флоріан Влаш, який представив програму «Скрипка між Японією та Європою». Його виконання росіянина Володимира Росинського, японця Акіра Мійоси, українки Кармелли Цепколенко й незабутнього Альфреда Шнітке було захоплюючим, філігранним.
Відкривала програму першої ночі «Трансферна Фантазія», де виконувалися твори Олени Томленової (Україна), Торнборна Лундквіста (Швеція), Дражана Косоріча (Болгарія) і Юрія Гонцова (Росія), Араша (Мехді) Сейфіпура (Іран) і Людмили Самодаєвої (Україна). Таких різних композиторів об’єднував інтерес до народних інструментів — від домри до баяна — у поєднанні з новою музикою.
Аби зрозуміти широкий інтерес до фестивалю і одночасно його демократизм, варто пригадати програму «Сіменон — мультимедіапроект», ідея, концепція і реалізація якого належить бельгійцю Фреді Бонмарьяжу. Цей немолодий інженер із Бельгії давно захоплюється роботою з фотошопом. Його близьким приятелем був син знаменитого письменника Жоржа Сименона, творами якого зачитуються у всьому світі. На горищі його будинку знайшли мішок зі старими фотографіями, на яких зображені багаточисельні подорожі творця Мегре, — від холоднуватої Бельгії до спекотної Африки, святкового Парижа й не менш яскравої та своєрідної Одеси. У цих фото змішалися етнографія і власний туристичний побут, захоплення архітектурою та красивими жінками. Під довгий (хронометраж проекту — 60 хвилин), досить хаотичний, але неймовірно привабливий і стильний відеоряд, що вирізняється своєю вінтажністю, Кармелла Цепколенко дивовижно скомпонувала свою музику, вдало підібравши шуми. Зізнаюся, що втомившись від мерехтливих фотографій, із задоволенням стежила за музичною партитурою.
Розповідати про фестиваль «2 дні та 2 ночі» можна без утоми — кожна мить із 48 годин нон-стопу музики унікальна й по-своєму цікава. Щастя, що такий некомерційний захід із завидною стійкістю підтримують «батьки» міста та області, різні фонди й посольства іноземних держав. Справді, якщо можна ще додати індивідуальності Одесі, то цей фестиваль працює на цю ідею на всі 100%.
