Одним із найбільших лих нашої, так би мовити, культурної (та й світської, тусовочної) журналістики є невизначеність в термінах. Наприклад, коли говорять про якусь популярну, відому персону, то називають її (його) «зіркою». Але це не зовсім точне слово: по-перше, запозичене, по-друге, вже надто широко вживане і в астрономії, і в романтичному віршуванні. Це раз у раз призводить до плутанини і недоречних курйозів. Є й безліч інших ускладнень — будь-який читач може назвати їх. Відтепер, щоб усунути цю прикру розмитість означаючих і означуваних, пропоную ввести новий, адекватний термін, що добре запам’ятовується, для визначення знаменитих, прославлених людей: ОБ’ЄКТ ВЕРЕСКУ (об’єкт виття).
Отже, об’єкт вереску (надалі скорочено будемо називати його О.В.) — фізичне тіло, яке має всі риси антропоморфності і викликає перебільшену, надміру емоційну або істеричну реакцію великої кількості суб’єктів (глядачів). О.В. може бути присутній як безпосередньо, так і у вигляді свого зображення, яке відтворюється (транслюється) за допомогою спеціальних технічних засобів. Першими О.В. були «Бітлз», на їхніх концертах вереск і виття публіки, переважно її дівочої частини, заглушували усі інші звуки, іноді й саму музику.
В офіційній і гламурній пресі (останню можна назвати також вереск-пресою) О.В. називають зазвичай зірками, рідше — кумирами, ідолами, набагато рідше — знаменитостями. За професійною приналежністю це, найчастіше, кіноактори, поп-виконавці, письменники, навіть політики. Але конкретне ремесло, насправді, не має значення. Адже О.В. не є людиною в звичному розумінні цього слова. Правомірним буде, швидше, охарактеризувати його як матеріалізовану масову патологію або галюцинацію, деякий надпотужний загальнонародний подразник. Тому, наприклад, ознак О.В. не можуть мати класичні оркестрові виконавці (незважаючи на найбурхливіший успіх), європейські театральні актори поза залежністю від рівня таланту, хороші живописці та й взагалі представники будь-яких творчих професій, що передбачають наявність головного мозку не лише в артиста, але й у публіки.
Останнє цілком зрозуміле: вереск як надзвичайно інтенсивний звук вимагає від свого джерела наявності великого резонатора, яким, природно, може бути тільки черепна коробка яка вищить. Якщо вона (черепна коробка) буде заповнена мозком, то вереск просто не прозвучить, не вдасться. Наявність же великої кількості порожніх головних об’ємів у сторони, що вищить, створює сприятливі умови для прекрасного звукового резонансу, що викликає у суб’єктів небувалу ейфорію, підйом емоційних і фізичних можливостей. А це є запорукою суспільної стабільності та хорошого виконання суб’єктами своїх обов’язків за місцем роботи або навчання. Загальна користь від останнього чинника очевидна. О.В. в цій ситуації якраз і виступає камертоном, резонуючою рамкою, та повинен бути ще порожнішим, ніж аудиторія.
Не слід, однак, думати, що єдиний звук — саме вереск: це, швидше, категоріальне визначення, що вказує на генезис об’єкта. Присутність О.В. спричиняє багато інших реакцій як акустичних, так і психомоторних у чоловіків і жінок. Це можуть бути будь-які вигуки захоплення і схвалення, сміх або ридання, іноді досить виразні слова вдячності, або навіть тривалi, доладні вітальні промови. Більш витончені форми вереску — різні рухи тілом, прохання дати автограф, кидання у бік об’єкта якихось предметів, від гамбургерів до нижньої жіночої білизни, чергування з фотоапаратами біля готелів, аеропортів, концертних залів або великі статті, інтерв’ю в глянцевих журналах. Крайня форма вереску — вбивство об’єкта. Саме так вчинив Марк Чепмен, який уперше в новітній історії в 1980 р. застрелив О.В., Джона Леннона. Парадокс у тому, що Чепмен припинив існування людини, колишнього «бітла» Леннона, однак не зачепив Леннона — О.В. Це, до речі, зрозумів і сам Чепмен, який в одному з інтерв’ю зізнався, що стріляв не в людину, але в картинку з журналу. Як уявляється, саме через усвідомлення природи О.В. бідолашний і втратив розум.
О.В. не слід плутати з симулякром, образом-обманкою, — бо він нічого не симулює, не підмінює реальність. Він завжди рівний самому собі, як крізний отвір в даній реальності, який завжди залишається провалом, дірою. На якому б із носіїв — людському тілі, фото-, кіно- або відеоплівці — такий об’єкт не був закріплений, його функція єдина — породжувати і підтримувати вереск, перетворювати натовп навіть не в колективне тіло, а в єдиний крик.
І в цьому сенсі, звичайно, О.В. можна віднести до явищ природи, званих також стихіями — таких, як кульова блискавка, смерч або кольоровий дощ. Тому з ним, а також з індустрією, яка підтримує його існування (естрадний шоу-бізнес, Голлівуд, рекламні та піар-агенції) боротися абсолютно безглуздо. О.В. є і перебуватиме вічно, як і найбільша сила історії — людська дурість.
