Місцеві краєзнавці вважають, що своїм виникненням він зобов’язаний княгині Ользі. Улітку 974 року, повертаючись зі своєю дружиною з бойового походу, вона зупинилася на березі Західної Двіни, там, де у неї впадає Вітьба. Навколишні місця так сподобалися, що Велика княгиня звеліла закласти на горі замок — перша будівля міста, що отримало назву Вітебськ.
Цього року День міста святкували з розмахом. Хоч сценарій дещо нагадував травневі свята у Києві: від карнавальних ходів до концертів на всі смаки. Проте це анітрохи не зменшує різноманітності дійства. У «Місті майстрів» пропонувалися сувеніри майстрів народних ремесел із береста, кераміки та глини. Дуже видовищним видався фестиваль повітряних куль найнеймовірніших забарвлень і розмірів. Наприклад, поки діти стежили за пригодами «Бременських музикантів», дорослі слухали Камерний «Вівальді-оркестр» під керівництвом Світлани Безрідної. А любителі кіно познайомилися з картиною чеських кінематографістів під своєрідною назвою «Час псу під хвіст». Увечері публіка стояла перед вибором — як розірватися й одночасно побувати на мюзиклі Ашдотської камерної опери (Ізраїль), де прозвучали світові хіти «Фантом опери», «Поргі та Бесс», «Скрипаль на даху», «Евіта» або послухати «Пісні нашого століття» (авторська пісня), або повеселитися від душі в молодіжній програмі, в якій виступали «Океан Ельзи», Чічеріна, «Два самолета».
Потрібно відзначити, що українських музикантів приймали на «ура», а шлягер «Там, де нас нема» виспівували хором декілька разів. Лідера «океанщиків» Славу Вакарчука збуджені фани ніяк не хотіли відпускати зі сцени. Журналісти, котрі дізналися про плани групи зробити нову програму на початку осені, використовуючи джаз і симфонічний оркестр, дошкуляли хлопцям з проханням розповісти подробиці. Але Слава обмежився коментарем про те, що у них вже є досвід подібного експеримента з оркестром «Ренесанс», коли вони виконували музику Гершвіна і Синатри.
Без зайвої скромності потрібно визнати, що участь «Океану Ельзи» на вітебському святі стала однією з кращих, а наші хлопці відчували себе справжніми героями.
