Сьогодні в Києві, на сцені Національного театру імені Івана Франка, починаються дводенні гастролі московського театру «ET CETERA».
Проте говорити про театр, як про якийсь колективний сценічний організм, у цьому випадку було б неточно. «ET CETERA» — власне, одна людина, один актор — батько-фундатор і центральна персона всіх постановок — Олександр Калягін. Тим більше у виставі, про яку йдеться, — «Останній запис Креппа». Однойменна п’єса великого драматурга ХХ сторіччя, лауреата Нобелівської премії 1969 року Семюеля Беккета є одним монологом, сповненим болю й туги за втраченим, нереалізованим життям, за тими, кого не зумів утримати, зберегти. Старий Крепп, який звик записувати свої роздуми вголос на магнітофон, підбиває підсумок своїм земним дням. Такий монолог міг би промовити будь-хто із тих, хто живе і хто йде з життя — універсальність драматургії Беккета безперечна.
У вистави є шанси стати однією з найцікавіших подій гастрольного сезону. Адже в ній закладено першокласні компоненти, достатні для успіху. Окрім тексту Беккета і гри Калягіна, який виступає на цей раз у незвичному трагікомічному амплуа — режисура живого класика грузинського і російського театру Роберта Стуруа. Роберт Робертович привів із собою і свою велику команду, партнерів за більшістю його вистав — одного з найпомітніших європейських композиторів — Гію Канчелі, і сценографа Георгія Алексі-Месхішвілі. Одним словом — наявні всі складові успіху. Судячи за відгуками перебірливої московської критики, Калягін у «Останньому записі...» такий же незвичайний, як і переконливий. Залишається лише побачити нам самим.
