Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Опішня відзначила День гончара

9 липня, 2008 - 00:00
НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ДОЛУЧИТИ МОЛОДЬ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАДИЦІЙ — ДОЗВОЛИТИ ДОКЛАСТИ СВОЮ РУКУ ДО ЇХНЬОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Серед посуду, який стоїть у вас на кухні, ви навряд чи знайдете щось з виробів опішнянської школи гончарства. Не дивно. Після розпаду Радянського Союзу, коли з масової індустрії кераміка перетворилась на рідкісне ремесло, ми перейшли на банальні китайські вироби чи, максимум, на посуд дорогих іноземних марок. Проте українське гончарство живе — це з року в рік доводять жителі села Опішня, що на Полтавщині.

Селище Опішня Зіньківського району Полтавської області — справжня гончарна столиця України. Саме тут у 1986 році був створений поки що єдиний в Україні Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Колекція музею нараховує понад 42 тисячі експонатів, які було зібрано за п’ять років (1997—2001 роки), зусиллями майстрів із різних куточків України. Музей не зовсім традиційний. Люди, які приїжджають сюди, думають, що побачать тут перш за все глиняний посуд, проте це створено для того, щоб показати все те, що можна зробити з глини, а саме декоративні композиції в стилі модерну. Більшість скульптур «живуть» у музеї під відкритим небом. Вони не бояться ні холоду, ні дощу, тому що глина — це матеріал, який найменше піддається старінню. Крім Національного музею-заповідника українського гончарства в селищі можна відвідати музеї-садиби родини Пошивайлів та славетної гончарівни Олександри Селюченко, що входять до комплексу Національного музею-заповідника.

Днями на широкому ганку біля місцевого будинку культури розставили столи, поставили лавки, розпалили багаття для шашлику та каші... Чекають високоповажних гостей з області та району, а тут рясний дощ... Та навіть ця обставина не завадила святковому настрою опішнян. Святкування перенесли всередину будинку культури.

Одразу біля входу в будинок місцеві майстри розкладали на столиках свої найдорожчі й найкращі вироби. На розсуд публіки — картини, рушники, килими, солом’яні капелюхи, гончарські і різьб’ярські вироби.

Невеличкий будинок культури повністю заповнений. Ось люди обступили поважного чоловіка, який щось їм розповідає. Як виявилося — це нащадок відомої опішнянської родини гончарів Гаврила й Явдохи Пошивайлів — Микола Пошивайло.

«Свято гончара — це ідея нашого керівництва, — розповідає Микола Гаврилович, — до цього часу гончарів ніхто не помічав. А зараз гончарі пишаються своїми творчими здібностями й успіхами. Хочеться подякувати тим, хто згадав цей день, тому що вони згадали наших дідів і всіх, хто причетний до цієї справи. Для нас, опішнян, це дуже велике свято!».

Гості на перебій купували вироби, адже мало де в Україні можна придбати вироблений вручну, екологічно чистий, ще й підкріплений багатостолітньою традицією гончарський виріб. На жаль, цьому як держава, так і суспільство приділяє мало уваги.

Цікаво, чим менше виріб, тим дорожче він коштує. «Меншу річ виготовити значно складніше, — пояснює гончар зі стажем Віктор Комаревцев, — тому і ціна різниться».

Паралельно з виставкою у залі будинку культури проходив святковий концерт. Поздоровити опішнян приїхав і голова районної ради Олександр Путря: «Після 20-річної перерви ми зному відроджуємо свято гончара, — говорить голова райради, — тому що Опішню важко уявити без мистецтва і гончарства, зокрема. І допоки ми не будемо забувати своїх традицій, доти буде жити Україна!» А на вулиці, де вже розгодинилося, готувалися смачні й ароматні шашлики. Хоча скуштувати їх нам так і не довелося — надто велика черга навколо цієї апетитної страви, та й потрібно було повертатися додому...

На сьогодні День гончара — свято районного масштабу. Опішняни — палко підтримують його дух, популяризуючи гончарство, поширюючи українське... І хто знає, можливо в недалекому майбутньому це свято перетвориться на всеукраїнське і здобуде статус національного.

Ірина ЛИСАК, Ігор САМОКИШ, Літня школа журналістики газети «День». Фото Артема ЖУКОВА
Газета: 
Рубрика: