Юрій Букатевич займається тренуванням і відтворенням порід мисливських собак уже 55 років. З ними він знайомий з дитинства, оскільки народився в родині лісника. В Україні майже у всіх документах про родовід мисливської чистокровної собаки записано його прізвище, як власника собак-батьків. Хоча Юрій Васильович і виховував різні породи, але він все одно вважає, що «гончаки є гончаки». Спілкуючись з мисливцями, я неодноразово чула, що гончаки вміють співати. Мої здогади підтвердив і Юрій Букатевич: «Гончаки відрізняються від інших тим, що вони йдуть по сліду звіра і співають особливу пісню. Буває, стоїш у лісі, слухаєш цю пісню, підлаштовуєшся під неї, стріляєш — бах-бах і... мимо... Але у будь-якому випадку відчуваєш задоволення». За професією Юрій Васильович військовий (полковник у відставці), але собаківництво стало для нього сенсом життя. Юрій Букатевич — єдиний в Україні експерт всесоюзної категорії. Окрім того, він і письменник, і журналіст. Має вже надрукованих 12 книг: шість художніх і шість довідкового характеру, ясна річ, по собаківництву, а також у Юрія Васильовича щороку з’являється 50 — 60 публікацій у спеціалізованих мисливських виданнях. Маючи за плечима більш ніж 80 років, Юрій Букатевич почуває себе чудово і, на його думку, відбувається це завдяки полюванню, яке він ще називає фіззарядкою.
Тому й не дивно, що саме Юрій Букатевич очолив головну експертну комісію на Всеукраїнській виставці мисливських собак, яка відбулась минулими вихідними. Вперше в історії українського собаківництва такий захід організувало не Українське товариство мисливців та рибалок (УТМР). У 2003 році Міністерством юстиції було зареєстровано Федерацію мисливського собаківництва України (ФМСУ) і тепер це єдиний координаційний центр з питань видачі паспортів на собак мисливських порід, допусків на полювання тощо. Створення такої організації було очікуване, оскільки система управління цією галуззю практично відсутня. Президент федерації Анатолій Голубченко вважає, що УТМР не могло забезпечити нормальне збереження єдиної системи обліку, ведення і оцінки якостей собак, що формувалась десятиріччями і нині змінилась не в кращий бік. Тому у федерації тепер багато роботи, і вже створено 26 осередків ФСМУ. Їхнє завдання — відновити об’єктивну та чітку базу даних, щоб кожний мисливець міг або через комп’ютер, або письмово отримати інформацію стосовно будь- якої собаки.
Хоча не можна зменшувати роль УТМР. З 1924 року цим товариством було проведено 18 виставок. А потім утворилось багато організацій, які почали займатись мисливським собаківництвом, «розтягнули» його по дворах. Тоді, після 18-ї виставки, зібрався актив УТМР і вирішив створити федерацію, щоб об’єднати всі організації в одну. Тому виставку, що пройшла вихідними в Національному комплексі «Експоцентр України» назвали дев’ятнадцятою, щоб не руйнувати історії.
На думку Анатолія Голубченка, до мисливства можна ставитись по-різному. У дореволюційний період це було заняття для аристократії. Але кріпаки, які займались собаками, так звані псарі, мали шану у своїх панів і навіть інколи займали певні управлінські посади. На сьогодні в Україні є можливість полювати і за невеликі гроші, і в дорогих мисливських господарствах. «Кожний мисливець у вільний час може вийти на полювання зі своїм чотириногим другом, — запевнив Анатолій Голубченко. — Тепер полювання можливе для всіх, навіть для інваліда на візку. Є люди, які полюють на милицях без ноги, і коли собака стає в «стойку», він кидає милиці, дає команду і стріляє. Потім піднімає милиці і забирає дичину. Тобто люди до цього настільки прив’язані, що не можуть дозволити собі сказати: собаки на полюванні — лише для розваги».
Сам Анатолій Голубченко полює вже 40 років, і ще жодного разу не ходив на полювання без собаки.
На виставці було зареєстровано 976 собак. Різноманітність порід вражала: західно-сибірські і російсько-європейські лайки, лягаві, курцхаари, ягдтер’єри, російські мисливські спанієлі, російські та англо-російські гончі, ірландські сетери тощо. Але мою увагу привернув один собака — російський хорт, який був дуже високий, мав кудлату шерсть і дуже нагадував вівцю перед стрижкою. Як виявилось, його звати Ірбіс. Потім здивування стало ще більшим. Господарка цієї собаки — інвалід дитинства Лариса Бурлака. Незвичайність в тому, що ця жінка глухоніма, але вже більше 10 років займається вихованням хортів. З журналістами спілкується з допомогою сина, а з собаками — за допомогою рухів і кількох звуків, що може вимовити. Починала зі звичайних хом’ячків, потім в домі з’явились пуделі і нарешті останній вибір — хорти. Ці собаки цікаві тим, що вони розганяються до 60 — 70 кілометрів на годину і не можуть полювати в лісі, адже були випадки, коли в азарті вони просто розбивались. Сьогодні Лариса Бурлака вже майже не їздить на виставки, а займається лише полюванням і тренуванням собак. Але її як майстра своєї справи і так добре знають в Україні та Росії.
У федерації сподіваються, що наступного року виставка пройде на такому самому рівні. Єдине, що доведеться зробити господарям Національного комплексу «Експоцентр України», це зняти знак на вході, що забороняє заходити на територію комплексу зі своїми чотириногими вихованцями.
