Амаду, без перебільшення, прославив свою батьківщину у сфері витонченої словесності. Читачі на всіх континентах розкупили більше як 20 мільйонів примірників його книжок, пере- кладених півсотнею мов. Власті вже відреагувати на сумну подію. Наприклад, президент країни, Фернанду Енріке Кардозу заявив: «Бразилія втратила одного з найбільших своїх художників. Для всіх бразильців Амаду був прикладом бійця. Він завжди стояв на боці справедливості, завжди допомагав скривдженим».
Слова глави держави — це чиста правда, з однією лише по- правкою: життя генія латиноамериканського магічного реалізму було сповнене парадоксів, і саме по собі може дати багату поживу для пригодницького роману. Наприклад, уже в 14 років Жоржі Амаду працював журналістом. Свій перший роман «Країна карнавалу» він написав у 19-річному віці. Стійкі ліві переконання марксистського, навіть сталініст- ського спрямування також сформувалися в нього ще в ранній юності. Вступивши до Компартії Бразилії, Амаду неодноразово потрапляв до в’язниці за свої політичні погляди. Причому йому настільки хотілося втілити свої ідеали в життя, що 1935 року він з однодумцями спробував здійснити державний переворот. Саме участь у цих подіях призвела до його першої відсидки. Схоже, ліва ідея не раз ставила письменника в дуже незручне становище. Відомий той факт, що 1940 року, після того як Сталін, його кумир, уклав пакт із Гітлером, Амаду працював редактором профашистської газети і, за твердженням бразильського літературознавця Жанера Крістальдо, був агентом Третього рейху.
Постійні конфлікти із суспільством призвели до еміграції Амаду до Парижa, місто, яке сформувало як літераторів інших знаменитих латиноамериканців — Борхеса і Кортасара. Утім, після Другої світової війни ситуація дещо стабілізувалася. Повернувшись із еміграції 1946 року, Амаду був обраний до парламенту від Компартії Бразилії. Однак цікавішою, як його взаємини із владою, була його схильність до найдобірнішого містицизму, він був іще й жерцем культу кандомбле, бразильського варіанта вуду. В ієрархії цього зловісного й по-своєму мальовничого ритуалу Амаду був слугою й «конем» (тобто медіумом) Ешу — бога смерті та злої насмішки. Як це уживалося в ньому з написанням творів, на зразок «Пісня про Радянську землю», і комуністичною ортодоксією, — то ще одна із загадок, відповідь на яку ми вже навряд чи отримаємо.
Кілька разів чаклуна-комуніста виганяли із Бразилії, але його популярність від того тільки зростала. Одну із книжок Амаду, яка набула найбільшого розголосу, «Донна Флор і два її чоловіки», багато разів видавали й перевидавали в багатьох країнах, з-поміж них і в СРСР, а 1977 року було екранізовано. Узагалі, Амаду зобов’язаний кіно багато чим: роман «Капітани піску» ліг в основу улюблених у нас «Генералів піщаних кар’єрів», а всього за книжками майстра знято понад сорок картин.
До свого 89-го дня народження Жоржі Амаду не дожив усього три дні...
