У Французькому культурному центрі відкрилася виставка робіт паризького художника Жана-П’єра Плендра, художника, який, як на мене, взагалі не любить фарби. Проте виявилося, що навіть без використання безлічі тюбиків з масляними фарбами можна створити свій суцільний і по-справжньому яскравий світ. Нехай цей світ абсолютно чорно-білий, але сама назва виставки «Осяйна туш» — анітрохи не перебільшує ефекту від знайомства з роботами Жан-П’єра. Тільки дуже посидючий художник може провести тушшю десятки тисяч паралельних ліній, плести з них власні геометричні об’єми і при цьому створювати твори, що раптово починають розповідати, передавати ідею, яку, можливо, сам художник і не вкладав у свою роботу. В дивних композиціях художника я відразу побачив кафкіанський світ, де десятки відтінків чорного кольору намагаються завоювати білі, ще незаймані простори листа. Світло тікає, його постійно переслідує тінь. Тінь на цих роботах жива і активна, здається, що це не вона повторює рух головних, невидимих через «білий одяг» постатей, а навпаки: тінь, — завойовник і диктатор, і водночас — законодавець композиції.
Якби я не знав, що художник здобув першу освіту як архітектор, то подумав би, що він — напрочуд самотня людина, яка внутрішньо заплуталася на якій-небудь «драбині» роботи Ешера. Хоче піти вгору, а опиняється внизу. І навпаки. Але після спілкування з Жан-П’єром враження вирівнялися й увійшли в гармонію з особистістю художника. Він, очевидно, самотній, але не страждає від цього, а насолоджується своєю творчою самотністю. Може годинами сидіти при світлі настільної лампи і створювати свої композиції. Сам він каже, що в міру «наповнення» кожної композиції його голова звільняється від думок і хвилювань, пов’язаних з буденністю. Малюнок виявляється ліками для автора і справжнім витвором мистецтва для інших. Вишиковується ідеальний ланцюжок, і починаєш заздрити цій «формулі успіху».
Але кожен художник має свою формулу, і через різницю цих формул світ мистецтва такий різноманітний і такий багатий. Та все одно я впевнений: якщо ви любите романи Франца Кафки, вам сподобаються й роботи Жана-П’єра Плендра, хоч він і заперечує зв’язок своїх творів з Кафкою. Та нам, глядачам, видніше. Звідки художнику знати, куди заведе його пензель або китайське перо? Виставка триватиме до кінця березня й з початком справжньої весни закриється — в цьому я також бачу особливий сенс. Адже роботи по-зимовому мінімалістичні.
