Я зайшов до бару. День видався клопітний, і я вирішив підзаправитися пивцем.
Замовивши пинту "Гіннесса", я зручно вмостився в куточку. І знічев'я прислухався до балачок. Утім, цю галасливу компанію важко було не почути. Кожен із них уже випив не менш як три кухлі і був ладний сперечатися до хрипу. Голосніше за всіх звучав голос худорлявого дядька років сорока, з бородою і в окулярах.
-- Хоч би що мені казали, а я вважаю, що Стейніц їм іще покаже. Спаський проти нього нічого не вартий.
-- А хто прихопив твого розхвалюваного Стейніца минулого тижня? -- заперечив йому опасистий коротун. - Ні Спаський добряче додав останнім часом.
-- Тепер, звісно, можна говорити будь-що, -- озвався лисуватий добродій, -- та, либонь, ми б не мали нині сперечатись, якби Ейве не помер у карантині.
Я струснув головою. Відчуття чогось нереального зненацька охопило мене. Не вважаю себе знавцем шахів, але, здається мені, що Стейніц уже років сто покоїться на кладовищі в Нью-Йорку, а Ейве, хоча й помер, але у власному будинку в Амстердамі. Тим часом розмова тривала і сягнула свого апогею.
-- Уявляю, яка битва спалахне за Гран-прі наступної неділі. Мені здається, що цього разу Альохін залишить далеко позаду Фішера й Каспарова, -- гарячкував худорлявий. - Останнім часом він діє значно гостріше й додав у швидкості.
Справді, зазначив я, гостроти Альохіну не бракувало. Одначе є певний сумнів, щоб покійний чемпіон світу зміг обіграти двох нині живих.
Мовчазний чолов'яга без виразних прикмет, хіба що з латкою на старенькому светрі, зробивши величезний ковток пива, кинув:
-- Переможе Карпов.
Схоже, решта не були шанувальниками чемпіонату світу за версією ФІДЕ.
-- Ти б іще на Капабланку поставив, -- презирливо відповів коротун.
Вибухнув регіт. Отже, й третій чемпіон світу, віртуоз шахів і улюбленець жінок мав у цій компанії кепську репутацію.
-- От хто був справжній вундеркінд, то це Ботвинник, -- вів далі худорлявий, -- у півтора роки він уже таке викаблучував...
Мабуть, пивці мали додаткові відомості про чемпіонів світу. Я читав бестселер Ботвинника "Йдучи до мети", але не пригадаю, щоб він там згадував про світлі часи дитинства.
-- Хлопці, але ж ми геть забули про Таля. Такого кінцевого, як він, нечасто зустрінеш, -- нагадав лисуватий. -- Гадаю, у неділю він буде щонайменше на півголови попереду всіх.
-- Петросян дуже надійний, -- сказав коротун, -- він не тільки не прострибує, а й збивається дуже рідко.
Я допив пиво. Обережно, намагаючись нікого не зачепити, почав пробиратися до виходу. До мене долинуло:
-- Ет, шкода, Ласкер зламав ногу, довелося пристрелити.
-- Смислов -- рисак розважливий, навряд чи йому заманеться боротися у такому маститому гурті.
***
Утім, усе минулося добре. У неділю Боб потяг мене на іподром. І там я все збагнув. На старт були заявлені і Спаський, і Стейніц, і Таль, і Ботвинник, коротше кажучи, всі коні, названі на честь шахових чемпіонів - ну, звичайно, крім бідолах Ейве і Ласкера. А стало це можливим завдяки тому, що містер Тан полюбляє шахи та біги. Йому й присвячується це оповідання.
