Прекрасно розумію, щоб дати належну оцінку всьому, що відбувається навколо найпопулярнішої гри в Україні, треба знати сценаристів і постановників, розпізнавати декорації і бути особисто знайомим із виконавчими продюсерами. Однак є щось, що лежить на поверхні й визначає футбольну політику.
Ми уважно стежимо за тенденціями розвитку світового футболу. Впевнені, що розуміємо те, що відбувається. Вивчаємо, оцінюємо, робимо висновки і навіть прогнозуємо. Купа інформації, орієнтованої на масове споживання, дозволяє створювати купу рейтингів, таблиць і просто парадів цифр. Відзначаються кращі з кращих чи більш удачливі серед непоказних. При цьому перебуваємо в очікуванні подальших або перших успіхів у подальших сезонах.
Кожна гра — це історія, кожний гол — маленьке чудо, кожна перемога — нові позитивні емоції, красивий матч — ще один розділ у науці про футбол.
Для наукової роботи необхідні знання, у спорті обов'язковий азарт i, коли цi складові переплітаються, ми називаємо це великою грою.
Український уболівальник бачить плоди копіткої праці, сплаву науки та величезного бажання — блискучі перемоги київського «Динамо». Футбол високої якості, який демонструє команда, стає вже звичним, та все ж залишається маленьким футбольним чудом.
Дивно, як зовні звичайна спортивна гра змогла стати символом спорту тепер вже в більшості країн світу.
На жаль, сьогодні спорт — це ще й бізнес. Але гроші обертаються там, де є товар і обов'язково споживач.
Пригадаємо досягнення Сергія Бубки. Своєчасно пізнавши красу та неповторність стрибків iз жердиною, полюбивши непопулярний на той час вид спорту, віддавши себе повністю улюбленій справі, вiн піднявся на вершини недосяжні, ставши найіменитішим спортсменом усіх вершин і народів.
А що ж спорт №1? «Динамо» (Київ) — флагман українського футболу, незмінний фаворит, почесний представник на міжнародній арені. Повторюючи ці слова, задумуватися не треба, скажеш і не збрешеш. Навіть якщо справи не йдуть, все шкереберть, суцільні невдачі — лідер той самий.
З третім пришестям тренера Лобановського жити стало веселіше, духовної їжі додалося. Настало благо. Нічого, коли інші клуби, всупереч домовленостям численних керівників і управляючих, не ростуть.
Завжди можна підстрахувати київськими прапороносцями українського футболу, та й збірну укомплектувати є з кого. Коли ж невдачі — їм і відповідати. Чому, мовляв, не виправдали високого довір'я?
Не в закулісній роботі керівництва нашого футболу, головне. А в її якості — сумніватися не доводиться. Нелегко для організації чемпіонату, кубку й інших заходів гроші заробляти, де вже взяти час і сили для нововведеннь, перетвореннь. До того ж не забувайте, що стежать фахівці за тенденціями розвитку улюбленого виду спорту в усьому світі. Iноді західну диковинку і нам підкинуть. Скажімо, нововведення з трьома очками за перемогу. Та й питання про кількість команд у лігах з порядку денного чергового сезону ніхто не знімав. Давайте скоротимо до трьох, оце так «ноу-хау»!
Без посмішки буде сказано, нелегко таке господарство тягнути. Велике спасибі людям, якi звалили на себе тягар фінансових проблем — ще є такi, котрі живуть футболом і цінують його. Кожне, благе і не дуже, діяння, що входить у безпосередні обов'язки, вимагає реклами особистості. Адже живемо не одним днем.
Через кожні чотири роки вибори в парламент, а через п'ять — у президенти, і просто популярність, сама собою виникаючи, не завадить.
Може, розділити обов'язки: хто вміє гроші заробляти, не без винагороди — матеріальної та моральної — нехай практикується; у кого голова світлими організаційними ідеями повна, свій внесок зробить. Нагород щорічно багато вручається: кращий тренер, кращий організатор тощо. Багато їх у нас, запитаєте. Щоб кращих, то двох-трьох завжди знайти можна, тільки от кращих із посередніх, і тих у ясну погоду.
Пошукати по багатомільйонній країні таланти треба! Знаходити і залучати, не збідніє рука дающого і не зменшиться славою того, хто поділився. Та все ж, політика справа тонка. Знати треба!
Зроблю і я свій внесок у нескінченне розмаїття думок і ідей. Зокрема, в очкове балансування турнірної таблиці, безумовно, з метою створення інтриги. Боротися з першого і до останнього туру.
Три очки за кожну перемогу. Непоказна гра від оборони, з мільйоном помилок при передачах, відсутність точних і потужних ударів, а результат — метушня в штрафній, штовхання м'яча (я тобі, ти мені) і один «дурний» гол. Все! Паралельний матч, ніякої інтриги, повна перевага однієї з команд, а результат на табло той же.
Стара двоочкова система свою купу недоліків і їх вищість над перевагами показала практикою десятиріч.
Запропонована Валерієм Босаком система підрахунку містить один головний (ну дуже значущий) «недуг» — відвідуваність. Не можна порівнювати Київ — Харків — Житомир — Бровари.
Істина народжується в спорі.
Система життя: при поразці — 0 очок; при нічиїй — 1 очко; перемога — 2 очка; велика перемога (у три і більше м'ячі) — 3 очка. Можна, безумовно, враховувати великі поразки, а також чинник свого поля, однак за основу брати конкретний явний результат.
Сперечаємося далі?
У міру азартний
Сергій ГРИЦИН
Житомир
