24 вересня 2002 року вокальній формації «Пікардійська терція» виповнилося десять років. Ювілейний концерт в столиці. Супераншлаг! І квіти, квіти… Чоловіче шестиголосся «Терції» в мене особисто завжди асоціювалося з… букетом польових квітів — ніби простих, близьких і зрозумілих, але надзвичайно зворушливих. «Терція» не є аж таким голосистим секстетом, але, то є «спрут», що забирається до найпотаємніших струн душі. І оселяється там. У 1992 році Богдан Бочач, Андрій Капраль, Володимир Якимець і Славко Нудик — тоді студенти хорового відділення Львівського музучилища — організовували музичні вечори та капусники у львівських ВНЗ. З’їздили на «Червону руту» до Донецька (1993), де взяли третє місце. Але вирішальним був наступний — 1994 рік. До групи приєднався Андрій Базиликут і Роман Турянин. У Києві на багатотисячному майданному концерті вони виступали останніми й зірвали вихор оплесків. Це був їхній перший тріумф. Тоді ж вийшов перший альбом. Роком пізніше з’являється альбом концертних записів «Ao labatum», а під ялинку «Тиха ніч» з різдвяними колядками. У 1995-му замість Андрія Базиликута до складу приєднався Андрій Шавала. Увесь час «Терція» напружено гастролює, час від часу отримує Гран-прі та інші відзнаки на різноманітних фестивалях. Співпрацюють (на концертах і в студії) з Олександром Ксенофонтовим та Русланою, що істотно збагачує твори співачки. У 1997 році було видано розкішний альбом «Сад ангельських пісень», що мав великий резонанс не лише в Україні, а й за її межами. Репутацію провідної вокальної формації країни «Пікардійська терція» закріпила двома наступними (і дуже сильними) альбомами «Я придумаю світ» (1999) та «Ельдорадо» (2001). Їх знають і люблять сьогодні в багатьох країнах світу. Дуже хотілося б, щоб «Терцію» краще знали й любили в Україні.
