Каліграфія — це мистецтво гарного письма, або ж чистописання. Нині використання каліграфічного написання у видавничій справі набуває популярності. Але не так багато є майстрів цієї справи. Ольга Верменич — одна з них. Мисткиня має 10-річний досвід класичної каліграфії, навчалася на факультеті книжкової графіки Київського поліграфічного інституту Національного технічного університету України. Базові характеристики кириличної каліграфії вивчала за історичними зразками, розробками майстрів каліграфії Петра Чобітька та Василя Чебаника. Для розширення технічних прийомів вона звернулася до китайського художника і філософа Ду Хун Вея, під керівництвом якого пройшла курс основ східного каліграфічного мистецтва.
На майстер-класі, який О. Верменич провела у рамках фестивалю «Країна мрій», вона продемонструвала використання української абетки у прикладних витворах: монограмах, візитівках, поштівках, особистих привітаннях тощо. Ольга Верменич упевнена — гарно писати може кожен. Для цього головне навіть не інструмент, а вміння «слухати» свої руки. Усе інше — питання часу. Адже в часи суцільної комп’ютеризації так хочеться бодай потримати в руках щось, зроблене не машиною.
— Чим приваблива каліграфія? Тим, що вона не потребує спеціального реманенту: стіл, стілець, папір, туш. А писати можна будь-чим, — розказує Ольга ВЕРМЕНИЧ. — У мене є улюблений інструмент — звичайна паличка від морозива... Навіть за її допомогою можна робити дуже гарні речі. Так, із очерету, бамбуку, або будь-якої трубчастої рослини легко власноруч зробити калам. Вважалося, що найкращі калами — з очерету, що росте у понизів’ях Нілу, бо такий інструмент «співає» під час писання: поскрипування об папір складаються у своєрідну «пісню каламу». Нам відомо про «каламарчик» — невеличку посудину, у яку наливали чорнило, про «каламаря» (паламаря) — людину, що записувала події при церкві. Усі ці назви походять від «каламу» — палички для писання.
— Яким чином можна виготовити цей інструмент власноруч?
— Для цього потрібний перочинний ніж. Зрізуєте паличку під кутом, вибираєте «щічки», робите симетричним «язичок». Потім ставите його на тверду площину — або металеву, або кам’яну — і робите зріз під кутом такої величини, з якою вам буде зручно писати. Шульга зрізає на ліву сторону, правша — на праву. Деякі калами потребують розщепленого кінця — як у металевих перах. Коли ви занурите його у туш, рідина наповнить розщіп, а потім вона повільно «вийде» на папір.
Більш знаним інструментом для писання є пташине перо. Цікаво, що «не кожне перо в гусака»: з одного птаха можна взяти лише три кінцеві — махові — пера. У них товстий остов (трубка), зручний для писання. Інші пера — тонкі. Заточивши кінчик пера, обламуємо його на довжину звичайного олівця. Бо довге перо буде заважати: лізе в обличчя, лоскоче вуха. Пам’ятаєте, як у «Гаррі Поттері» професор Локарт підписував поштівки? У нього було довге перо павича. І це, до речі, було проявом його характеру: показового та зверхнього. Можна тільки уявити, наскільки важко була писати акторові тим довжелезним, гнучким та рухливим пером. А ще для каліграфічного письма можна використовувати й предмети, які виготовлені промислово — металеві пера, рапідографи, маркери тощо. Писати можна тушшю або чорнилом.
— А початківцю що краще обрати: туш чи чорнило?
— Різниця суттєва: чорнило — на водній основі, туш — нафтопродукт. Коли вона застигає, то вкривається плівкою. Відповідно, чорнило відпирається краще, аніж туш. Тому, коли пишете, будьте обережними. Попервах краще брати чорну туш та широкий інструмент. Бо якщо ви зробите широку, густу, але помилкову лінію — одразу це побачите. Тримати інструмент треба як звичайну ручку.
— Які стилі притаманні саме українській каліграфії?
— Абсолютно різні. Це і класичний, і бароковий, і готичний. Каліграфія в нашій уяві співвідноситься з так званим класичним «англійським стилем». Для нього характерні курсивні прозорі літери. Загально — це «чистопис», якого нас намагалися навчити в школі. Методички були проілюстровані «кальками» зі зразків саме англійської школи. Цей варіант був пристосований для писання металевим гострокінцевим пером, а не кульковою ручкою. Тому так важко виводити у літерах закручені лінії. Згадайте, як ми писали велику літеру «К»? Такі рухи незручні для ручки, але цілком органічні для гострокінцевого пера. Загальний характер письма — спокійний, урівноважений, чіткий. Барокальні елементи — витівкові віньєтки та декоровані буквиці мають святковий настрій. Тексти дуже красиві, але складні для читання. Українському скоропису, до того ж, притаманна пишна декорованість. Ментальність того часу тяжіє до «багатого», до оздоби, до золота. У готиці невеликими ресурсами треба було зробити щось грандіозне. На невеликий аркуш дорогоцінного паперу або пергаменту потрібно було вмістити чимало тексту. Саме через це виникли вузькі літери та лігатури — поєднання кількох літер в один знак. Іноді ширина літери відносилася до висоти як один до одинадцяти. У вертикальну вісь можна було помістити будь-що — той самий принцип бачимо й у готичній архітектурі. У слов’янській традиції такий стиль отримав назву «в’язь».
Каліграфія — один із засобів саморозвитку. Надмірний вал інформації, невпинна динаміка «розриває» сучасну людину. А каліграфія — то медитація, що з’єднує «пошматовану» свідомість в ціле. Китайці кажуть, що писати треба на видиху. Тобто кожен рух має бути виходом самого себе назовні через кінчик пера, каламу або пензля.
Ми, українці, — прагматики-естети в каліграфії. Нам потрібно, щоб було не просто красиво, а щоб це було зручно читати. Адже передусім за допомогою літер ми передаємо інформацію.
