Багато хто пам’ятає його феєричний виступ у Києві в червні 1983 року. Тоді спекулятивні ціни на квитки на «Спейс» сягали 100 карбованців. Лазерна установка в поєднанні з клубами диму (точніше кажучи, це був газ СО 2 , котрий вивергався сухим льодом) справили таке сильне враження, що, за свідченням деяких очевидців, глядачі перших двох рядів (а це, як у Райкіна: «директори крамниць, товарознавці» і под.), вирішивши, що це пожежа — дременули. Але потім радянській еліті роз’яснили, що це не так небезпечно, як здається.
Маруані сказав, що на цих концертах у Радянському Союзі він нічого не заробив, а навіть — навпаки. Бо доводилося возити з собою апаратуру на 15 вантажних машинах. Однак той емоційний прийом, з яким зустрічали маестра в Києві, Ленінграді та Москві назавше залишився в його пам’яті! Для того, щоб це турне здійснилося, вони ходили на прийом до самого Андропова. Радянська спецслужба, на щастя, не знайшла нічого негожого в космічних мелодіях (на відміну від «Космічних війн»).
В Україну тепер Дід’є приїхав майже зі всією своєю родиною. Це — дружина (на шостому місяці вагітності), дворічний син, і немолодий батько музиканта. Як висловився прес-аташе: «В Україні представлено три покоління родини Маруані».
Прозвучало запитання: чи не боялися Дід’є прилітати до нашої країни на літаку, оскільки в зв’язку з терактами в США люди стали обережніше ставитися до цього виду транспорту. З цієї причини до Києва не приїхала італійська група «Матіа базар» (питання було поставлене не дуже коректно, оскільки «Матіа базар» не прилетіла через те, що українські ракети дуже часто влучають у цивільні цілі). Маруані зазначив, що жменька зловмисників не зупинить рух в світі! Що вони, ймовірно, розраховують на це. Але не дочекаються!
Тут, пожвавивши відразу ж атмосферу зустрічі, до столу, де засідав музикант iз організаторами, кинувся маленький кучерявий хлопчина, неначе змальований з німецьких листівок з янголятками. Це був молодший Маруані. Коли він вліз татусеві на коліна й спробував щось таке пробубоніти до мікрофона — не розчулитися цією сценою міг лише неживий предмет. Після секундного замішання фотографи вивергнули на родинну парочку лавину фотоспалахів.
Ще Маруані оповів про те, що завжди любив грати на екзотичних майданчиках. Коли він попросив 1983 року зіграти на Красній площі, люди, від яких це залежало, подивилися на нього, як на божевільного. «Красна площа призначалася лише для парадів і демонстрацій військової техніки», — зазначив Маруані. Він і сам би не повірив, що через декілька років виступатиме на цьому самому майдані перед 50-тисячним натовпом москвичів. А ось на Байконурі концерт зірвався. Але він сподівається зіграти перед стартом української ракети. Ще Маруані висловив абсолютно парадоксальне побажання: пограти біля Стіни плачу. Таким чином він вирішив розвеселити ортодоксальних євреїв. А то, мовляв, дуже вже сумно біля Стіни плачу.
Запитання, чи знає він представників української естради, в нашій аудиторії викликав цікаву реакцію: суміш цікавості зі скептичним сміхом. Особливо, коли організатор нахилився над вухом Маруані, народ попрохав не підказувати імена наших виконавців. Проте без підказки Маруані видав одне ім’я, що спричинило щире здивування. Це був Юрій Рибчинський. Все з’ясувалося пізніше. Виявляється Дід’є побував у гостях у поета, де той і продемонстрував йому диск із піснями, написаними на його вірші. Так що тепер французький композитор вже в курсі, хто такі Софія Ротару і Таїсія Повалій.
У Палаці «Україна» він виступатиме з симфонічним оркестром у складі 80 осіб. Плюс хор — 40 осіб. Значна команда!
До речі, з приводу симфонічного звучання я поцікавився в маестро: чи не вважає він його дещо архаїчним у плані космічних асоціацій, адже «космічний» музичний напрямок виник завдяки винаходові синтезаторних звуків. Чи не дуже «земним» буде скрипкове звучання? Маруані запевнив, що він знайшов гармонійне поєднання симфонічного та електронного звуку. «Приходьте на концерт, — сказав він, — переконаєтеся!» Прийдемо! І, сподіваюся, переконаємося!
ЗАПИТАННЯ «Дня»
— Хто з музикантів є вашим кумиром?
Микола РАПАЙ , скульптор:
— Я обожнюю класичну музику. Мої улюблені композитори — Моцарт і Альбіоні. Їхнi твори можна слухати у будь-який час та щоразу це є потрясінням. Серед сольних виконавців мені подобаються Сергій Стадлер та Володимир Крайнєв. Вони віртуозно володіють інструментами. Коли їх слухаєш, то здається, що душа летить у височінь. Сучасну естрадну музику я не люблю і не розумію — в основному, це декілька ритмів, які б’ють по голові.
Артур БІЛОУС , народний депутат:
— Моїми кумирами є Анна Герман, Володимир Висоцький, Булат Окуджава та Юрій Лоза. На жаль, українська естрада поки повторна та провінційна. Але підростає нове покоління молодих і талановитих виконавців. Я б виділив двох: Сержія та Тетяну Літвінову.
Олександр ПОНОМАРЬОВ , співак:
— Навіть у юності у мене не було музичних кумирів, тому що це передбачає успадкування чи копіювання їх творчої манери. Я намагаюся стежити за новинками в естрадній музиці. У цей час стало цікавіше слухати роботи наших вітчизняних виконавців. Мені сподобалися останні альбоми моїх колег: груп «Скрябін» — «Молода країна», «Океан Ельзи» — «Модель» та співачки Наталії Могилевської — «Нетакая». Завжди з цікавістю стежу за творчістю Таїсії Повалій. Маю намір знайти час та обов’язково побувати на її сольному концерті, який повинен відбутися наприкінці листопада у палаці «Україна».
