У київській галереї «Мистець» відбулась зустріч із — Євгеном, Клавдією та Антоном Кудряшовими, які підготували до друку каталог «Плакат Кудряшових 1950 — 2010-х років», а самі роботи нині експонуються у галереї.
Старше покоління Кудряшових — Євген Леонідович та Клавдія Андріївна —класики радянського плаката. Загалом подружжя створило близько 600 плакатів (нині в родинній колекції їх удвічі менше, а на виставці представлено 170 робіт). У роботах Євгена Кудряшова домінує гостра сатира на вади радянського суспільства — бюрократію, чиновницьку зажерливість, пияцтво...
— Творити політичну сатиру я почав у хрущовські часи, хоча мої плакати друкувалися ще з 1952 року, — розказав «Дню» Євген КУДРЯШОВ. — Якщо сатира на зовнішньополітичну тематику проходила чудово, то критикувати радянські реалії було значно складніше. Ви, мабуть, знаєте відомий сюжет із трьома головами у профіль: Маркс, Енгельс і Ленін? А я туди додав Сталіна. Той плакат надрукували великим тиражем і заплатили значний гонорар. До речі, я дуже здивувався, коли в друк пройшов «Спецпайок». Деякі роботи, наприклад, свою улюблену з партією в труні, я навіть не подавав до друку, бо розумів, що радянська влада такого «гумору» не зрозуміє, а тому цей плакат лежав « у шухляді й чекав на інші часи... Мої плакати брали участь у міжнародних виставках в Кореї, на Кубі, в Монголії. Близько п’ятнадцяти разів отримував нагороди на конкурсах, з них три — на всесоюзних, а також Республіканську премію Василя Касіяна, який був моїм вчителем. Зраз працюю разом із онуком, ми маємо багато задумів. Я вважаю, що сьогодні в нас плаката немає, а є лише рекламні роботи, а комерції я не роблю. Продовжуватиму тему бюрократії, адже життя йде, часи змінюються, а бюрократія розквітає пишним цвітом.
Плакати Клавдії Кудряшової на тему дружби народів колись прикрашали будівлі київського Головпоштамту та Консерваторії, а робота «Не для війни ми ростимо синів» була такою популярною, що продавалась у книжкових книгарнях колишньої УРСР з-під поли.
— Мої роботи закликають до доброзичливості, радості, любові, материнського щастя, — підкреслює Клавдія КУДРЯШОВА. — Вони проходили вільно всі інстанції, бо не несли політичного змісту. Я постійно отримувала вдячні листи — свідчення того, що моя творчість потрібна людям. Видавництва, з якими співпрацювала, влаштовували виставки. Зараз займаюся реставрацією плакатів. Також почала писати портрети й натюрморти. Нині справу Євгена та Клавдії Кудряшових продовжує онук Антон. Він також професіональний художник, раніше займався живописом та графікою, а близько десяти років тому взявся відроджувати забутий жанр плаката.
— Із дитинства я вчився в дідуся з бабусею, — згадує Антон КУДРЯШОВ. — Бабуся навчала мене техніки малюнку, а дідусь — вміння творчо мислити. Працюю здебільшого в графічній техніці, але використовую й комп’ютерні технології. За останні 20 років соціальний і політичний плакат практично вмер, хоча зараз він дуже потрібен. Адже «слуги народу» не позбулися тих вад, які були, радше — навпаки. Плакат повинен викривати це. На думку мистецтвознавця Остапа Ковальчука, «радянські плакати є значним мистецьким явищем. Ця виставка показує, як плакатом можуть займатися люди з високою академічною освітою. Зараз мізки політтехнологів так забиті американським мотлохом, що навіть на рекламі політичних партій іде той самий рублений шрифт, що й на виборчих бюлетенях. Радянська школа дає приклад сучасним менеджерам, політологам і плакатистам, що таке реклама взагалі й політична — зокрема».
До речі, популяризація творчості родини Кудряшових не обмежиться виставкою в Києві. Планується тур обласними центрами України, можливі й закордонні виставки. Незабаром вийде каталог родинної колекції художників. Його безплатно розповсюджуватимуть по бібліотеках і мистецьких навчальних закладах.
