Вінницький форум «Барви музики ХХ сторіччя. Авангард. Класика. Джаз» — під такою назвою пройшов VI міжнародний музичний фестиваль.
Він мав підзаголовок «Україна — США», тривав протягом тижня та складався із п’яти концертних вечорів. До програми увійшли: «Ніч Моцарта», «Музика Голівуда», камерний проект «Вокальний цикл Джека Хеггі», концерт із творів надто епатажного американця Джона Кейджа та «Вінницьке джазове перехрестя» за участю Андрія Кондакова (фортепіано, Росія), Макса Гладецького (контрабас, Україна) та Деніз Перьє (вокал, США).
«Форум молодої музики» відкрився на сцені Вінницького театру ім. Садовського. Меломанів вітав посол США в Україні Джон Хербст. Але насправді фест почався напередодні проектом «Ніч Моцарта», автори якого визначили його жанр як «театрально-оркестрове шоу». Концерт був присвячений закінченню ювілейного року 250-річчя від дня народження великого австрійського класика й зібрав справжніх поціновувачів якісної музики.
Авторами виступили продюсер-директор двох найбільших вінницьких музичних починань, директор Добродійного фонду сприяння розвитку талантів Поділля, скрипалька Ірина Френкель і її вірний помічник-телевізійник Павло Третьяков. Вони також керують фестивалем «Міжнародні дні джазової музики у Вінниці», який існує ось уже 11 років. У рамках форуму «Барви музики ХХ сторіччя», започаткованого 2000 року, у Вінниці побували музиканти з 25 країн. У ньому щорічно беруть участь близько ста артистів.
МОЦАРТІНІАНА
Вечір пожвавлювався сценами з життя композитора, розіграними артистами Театру ім. Садовського. Центром, навколо якого оберталася дія, став Львівський камерний оркестр «Леополіс» (художній керівник, віолончеліст Ярослав Мігаль). У Вінниці за його пультом стояв диригент Петер Маркс, якого спеціально запросили з Німеччини. Що ж запам’яталося з Моцарта?
Надзвичайно яскраве враження справив виступ піаністки Оксани Рапіти (випускниця Львівської консерваторії та Гнесинської аспірантури, лауреат двох великих конкурсів — ім. Лисенка та в іспанському Сантандере) — розумна та зріла виконавиця. Більше відома за кордоном, а не на батьківщині. На кабінетному роялі (з поламаною механікою!) Рапіта виконала моцартівський концерт Ля мажор, № 23. Як їй удалося витримати форму, вистроїти інтонаційний ряд, передати драматизм, витонченість, легкість цього музичного шедевра, вкласти в нього власний артистичний, м’який, дуже жіночний початок? Але після цього виступу публіка обов’язково запам’ятає яскраву та самобутню піаністку...
Німецький диригент і його львівські колеги справилися з моцартівською Соль мінорною симфонією (К 183). Виразно і особливо якісно в каденційних розділах виконав скрипковий концерт Соль мажор, № 3 другокурсник-вінничанин — стипендіат Фонду Володимира Співакова Максим Грінченко (клас професора Анатолія Баженова, Національна музична академія ім. П. Чайковського). Гарними були три «Нічні серенади» у виконанні вокального тріо (сопрано — Сабіна Вінтер, Німеччина, меццо-сопрано — Ірина Швець, Вінниця та бас — Андрій Перебийніс, Київ) у супроводі Вінницького струнного тріо. Чудово зіграла під акомпанемент «Леополіса» скрипкове Адажіо Ірина Френкель. А в останньому відділенні чудово співала кілька моцартівських арій Сабіна Вінтер. Молода вокалістка нещодавно закінчила Мюнхенську консерваторію ім. Ріхарда Штрауса, клас флейти та вокалу. Нині грає в симфонічному оркестрі і вже отримала дві ролі з моцартівського репертуару. Її виконання арій і дуету Церліни та Мазетто «Ручку, Церліна, дай мені» з «Дона Жуана» (партнер Андрій Перебійніс) було інтонаційно м’яким, приємним і рівним за тембром. Сабіна володіє сценічною харизмою. Вона артистична та темпераментна, а ось київський бас, на жаль, сольні номери виконував невиразно, але в дуеті помітно пожвавішав і навіть досяг певного емоційного підйому. А призом для публіки, яка дослухала музично-театральний марафон до кінця, стала «Маленька нічна серенада», яка була сприйнята слухачами з оваціями.
ГОЛІВУД У ВІННИЦІ
Другий вечір у театрі був «американським», хоч на «голівудську» програму публіки зібралося менше. Концерт складався з десяти композицій, які виконав естрадно-симфонічний оркестр «Леополіс». Знову на сцену вийшли львівяни, «розширені» вінницькими музикантами під командою Петера Маркса. У концерті «Музика Голівуда» прозвучали попурі з кінофільмів. Живе звучання супроводжувало демонстрацію фрагментів із популярних американських фільмів: «Фантом опери», «Гаррі Поттер», «Пірати Карібського моря» та інших стрічок.
МУЗСАЛОН
Утретє на фестивалі все було досконало «не так». По-перше, дія відбувалася в музичному салоні Художнього музею. Директор Ілля Безбах і його дружина та заступник Наталія — люди надзвичайно музичні та творчі. У стінах, які вони опікують, знаходиться невелика, але розкішна колекція полотен, скульптур і предметів старовини із зібрань XVII—XIX століть, які належали подільським магнатам, зокрема Потоцьким. Створена з тих, що збереглися на Вінниччині та повернених на Батьківщину з-за її меж раритетів, вона зі смаком розміщена в залах. І ось серед цієї краси (приблизно раз на місяць) у салоні музею збирається близько півсотні шанувальників камерної музики. На цей раз прозвучав цикл 45-річного американського композитора Джека Хеггі «Eve-song» («Пісня Єви») на вірші Филипа Літтла. Його зміст — роздуми першої жінки людства про її право на материнство та щастя. У концерті брала участь Сабіна Вінтер, якій акомпанував львівський піаніст Мирослав Драган. Виконання стало прем’єрою цього циклу в Україні. Вісім пісень слідували за принципом контрасту. Авторська стилістика Хеггі виявилася традиційною: музика тональна, композитор використовує елементи експресіонізму, іноді джазові ритми та гармонію, американські ліричні побутові музичні інтонації. Драган виявився хорошим ансамблістом і акомпаніатором. Концерт прикрасила ерудована ведуча, педагог Вінницького училища мистецтв ім. Леонтовича Елеонора Рожкова.
УКРАЇНА — НІМЕЧЧИНА
Про нинішню музформу та найближчі плани ми запитали директора Благодійного фонду сприяння розвитку талантів Поділля, скрипальку Ірину Френкель:
— Ми відштовхуємося від творів, які подобаються слухачам. Потім шукаємо виконавців, які мають можливість їх представити, зіграти. На жаль, у нас в Україні важко знайти, скажімо, музикантів «на замовлення», тобто тих, хто зможе виконати конкретний твір. Нам пощастило, що ми працюємо із львів’янами з «Леополіса». Ці музиканти готові вивчити, привезти та виконати те, що нам потрібно.
— Розкажіть про своїх вчителів.
— Я навчалася в Петрозаводському філіалі Ленінградської консерваторії (тепер — Карельської). До цього закінчила Сєвєродвинську музичну школу, Архангельське музичне училище. У мене слов’янська скрипкова школа. Мене навчали педагоги Гафанович, Гершевич, Зельцер, Векслер. Троє з них виїхали до Америки, а останній, професор Векслер — патріот. Він говорив: «Ми повинні своїми смичками побудувати цивілізоване суспільство». Очевидно, його енергія передалася й мені. В Україну я приїхала 1991 року, коли вийшла заміж. Ми вирішили створити камерний оркестр, потім провести джазовий фестиваль (я вчилася з Кондаковим, була заступником директора Вінницької філармонії із творчої роботи). У віці 25 років отримала звання заслуженої артистки України. Але, пропрацювавши чотири роки, зрозуміла, що державна система мені не дуже подобається. Звільнилася, разом із однодумцями ми започаткували Фонд сприяння розвитку талантів Поділля, й ні хвилини не шкодую про те, що пішла з державної системи.
— В якому місті ви мешкаєте в Німеччині?
— За тиждень я відлітаю до Ульму. Там також починається робота. А наприкінці квітня будемо грати «Історію солдата» Ігоря Стравінського. У Німеччині я півтора року тому відкрила концертне агентство з метою представляти українську музику й привозити сюди хороших (хоч і не дорогих) виконавців. Тому що «зірки» коштують дуже багато. Сьогодні є чимало чудових артистів, які готові завітати до України й продемонструвати свою майстерність. Уже заплановані програми й учасники найближчих фестивалів у Вінниці.
