Ощаслививши одне з таких вогнищ нової культури дрібнооптовою закупівлею комп’ютерної полунички, ходою таємного еротомана поспішаю на зустріч із забороненими плодами. Перший же з них під багатообіцяючою назвою «Еротична гра та еротичні пригоди-99» (інтернетівські координати, очевидно, зломщика — http://webcoll. da. ru) порадував грифом «Новинка!!!», радикально рожевим зовнішнім оформленням і застереженням, яке подає надію: «Серед репрезентованої гри немає жодної китайською мовою». Факт відрадний, якщо врахувати, що традиційно жіноче «а поговорити?», що вимотало не одне покоління чоловіків, у середовищі віртуальних чарівниць не менш поширене, ніж у їхніх теплокровних аналогів. До того ж особливий жанр еротичної гри під умовною назвою «У розмовній формі добитися дівчини» вимагає активних мовних контактів, здійснювати які ще і китайською мовою, далебі, доля вибраних.
Ігри розмовної орієнтації («Girl Friend: Terri», «Interactive Girls Club» та інші) переважно виявились нескладними, як умовні рефлекси собачок Павлова. Універсальна сюжетна схема, якщо стисло, така. З даного переліку питань до Віди (Лули, Терези) для початку треба вибрати ті нейтральні (Чи любите ви спортивні тренажери? Яке у вас ліжко? тощо), які дозволять, з одного боку, не покоробити своїм жаданням дівочу цнотливість, а із другого — недвозначно виявити інтерес до її до часу прихованих від сторонніх очей достоїнств. За вдалого збігу обставин через дві-три години напруженого мовного тренінгу гарна дівчинка Лула (Тереза, Віда), ламаючись, маніжачись і періодично повертаючи вас на висхідні позиції, зрештою, прошипить «Oh, Yeeessss!» і знехотя продемонструє свої мляві двомірні принади. Зайве казати про те, що графіка в подібній грі за своєю якістю наближається до витворів середньообдарованих підлітків у туалетах загальноосвітніх шкіл.
Якщо ж ви вважаєте себе людиною діла і переконані, що розмовний жанр у сексі — доля гнилих інтелігентів, можна спробувати задовольнити потребу у віртуальному спаровуванні і менш інтелектуально насиченим способом. Задля вирішення того ж надзавдання котіть кулі в боулінг-клубі, крутіть рулетку в казино або ганяйте оголену фігурку в еротичному тетрисі. Для справжніх же гурманів приготовано щось особливо пікантне: повноформатна тримірна оргія, що відповідає найбільш зіпсованим смакам, «Riаna Ronge», нерусифікована версія якої суміщає в собі властивості старих квестів, 3D-action і запаморочливих пригод. Значенням гри, якщо перекласти його мовою зрозумілих із дитинства образів, є переспіви давнього анекдоту про народного улюбленця Вовочку («Если б я имел коня / Это был бы номер / Если б конь имел меня / Я б, наверно, помер»). Прообразом головної героїні стала супермодель «Плейбоя», здатна приголомшити уяву найвитонченіших прихильників садизму, мазохізму і фетишизму. «Играй, убей, а потом имей» — таким вичерпним слоганом висловлюють автори основний пафос дійства. Особливий успіх він матиме серед шанувальників телесеріалу «Ксена — принцеса-воїн», керівників середньої ланки із пригніченою сексуальністю і провінційних активістів феміністського руху.
Інші, більш сексуально нешкідливі категорії громадян можуть непогано посублімувати над хітом сезону — грою «Червоні вуха». Забавна анімація і неповторний звуковий ряд перетворюють гравця із спостерігача на вершителя найбільшої колізії століття. Повністю русифікована й озвучена професійними акторами нова комп’ютерна забава надає всім і кожним рідкісну можливість наслідити в історії «недопустимого зв’язку» дядечка Білла і бестії Моніки, так само як і є підручником життя для всіх, хто мріє про поле діяльності незалежного американського прокурора К. Старра.
До речі, на відміну від творців «Червоних вух», автори деяких інших розкутих ігр потурбувалися про строге дотримання вікового цензу. Наприклад, перш ніж поринути в жарку атмосферу гри «Leisure Suit Larri», кожен, хто прагне видовищ, змушений пройти тестування, яке, на думку розробників, має відокремити всіх, котрі не досягли встановленої зрілості. У разі помилкових відповідей на два з п’яти запитань вони автоматично виявляються в положенні «поза грою» і можуть із чистою совістю попрямувати в найближчу бібліотеку, щоб усе-таки з’ясувати, що, наприклад, було модним у 50-ті роки (варіанти відповідей: манна каша; стрижка наголо; татуювання на спині, спiдниця з «пiдресорюванням»).
«...Що ж із цього випливає?» — коли-небудь поставлять собі хрестоматійне запитання досвідчені геймери-серцеїди, які пильнують за монітором. І рано чи пізно, можливо, прийдуть-таки до не менш хрестоматійної відповіді: треба жити. Регулярно, із задоволенням, незважаючи і всупереч. У тому числі й усупереч власному віртуальному досвіду.
