Чималу увагу поціновувачів приверне оновлена експозиція вибраних робіт українських та зарубіжних художників із колекції Центру «Collection Platform 2: Циркуляція». Серед найбільш відомих імен тут легендарні Бенксі (з уїдливим принтом «Ленін на роликах») та Борис Михайлов (з серією фотографій), а також Чак Клоуз, Марк Куїнн, Ліза Лу, Такаші Муракамі, Томас Руфф, Річард Філліпс, Олеся Хоменко, Василь Цаголов та інші.
У просторі РАС-UA, призначеного для вітчизняних митців, відкриється добірка робіт Олександра Ройтбурда під загальною назвою «Якщо в крані немає води».
Безумовно, головні події — це виставка 20-ти номінантів (вони відібрані з 1100 осіб) на отримання Премії PinchukArtCentre і персональний проект бразильської художниці Сінтії МАРСЕЛЛЕ «Бачити, щоб бути побаченим».
Виставка претендентів представляє понад 60 робіт. Як зауважив генеральний директор Центру Пінчука Екхард Шнайдер, майже половина номінантів цього року брали участь в першій виставці Премії в 2009 році, решта учасників — новачки. А втім, незважаючи на це, цьогорічна експозиція здається набагато цікавішою. Нижче — кілька слів про найцікавіші, на думку автора цих рядків, роботи.
Помітно, що молоді митці нарешті почали звільнятися від аморфної, давно застарілої практики постмодернізму. Форма того чи того твору може лишатися звичною, навіть вторинною, однак безсумнівною є свіжість, злободенність або радикальність жесту. Нова тенденція в актуальному мистецтві — соціальна чи навіть політична.
Так, наприклад, Володимир Кузнєцов, виставивши в окремому боксі соцреалістичний офорт Василя Касіяна «Коліївщина» (1939 р.), розмалював чимале приміщення кровопролитними сценами класової різанини в стилі агресивних графіті, додавши також романтично-революційні сентенції на кшталт «Циркуляція знань скасовує ієрархію, вона вирівнює всіх по верхній величині» або «Вся влада комунам».
Микита Кадан у «Постаменті. Практика витіснення» побудував із білого гіпсокартону умовний постамент, а поруч на стінах розмістив ледь помітну — білим по білому — хроніку паплюження і знищення пам’ятників по всій Україні за останні кілька років, не розрізнюючи, чи це вождь більшовизму, чи діяч УНР або ОУН, чи російська імператриця. Вийшов хай і не новий за формою, але змістовно чіткий мистецький вислів на адресу новітнього вандалізму.
Микола Рідний досягає певного ефекту в проекті «Мурашиний цех». Кілька коліс від кар’єрних вантажівок, фігура мурахи, викладена на стіні залізними окатишами, а центральний елемент — коротке відео про роботи у кар’єрі. На екрані самоскиди вивозять породу, а голос автора начитує текст про форми рабовласництва у мурах, котрі, виявляється, нічим не відрізняються від способів поневолення у людей. Знов-таки, випробувана форма дає артикульований результат.
Данило Галкін у проекті «БДСМ 2222» вдається до відвертої провокації. Він розміщає на стінах пласкі фігури дітей у двозначних вбраннях і позах. Насправді зображені невинні забави, однак для надто застережливого дорослого ока це може виглядати збоченням. Сам автор посилює амбівалентність дражливим коментарем: «Бережіться дітей. Деякі діти здатні зробити вас розбещувачами». Провокація обертається дослідженням меж дозволеного і недозволеного, а також випробуванням суспільної моралі як вкрай розмитого і непевного неписаного закону: зрештою, хто встановлює правила — люди цнотливі за визначенням чи ті, хто й сам добре обізнаний у всіх відтінках гріха?
З суто естетичних досліджень варто відзначити «Текст (із серії «Різанина про мінімал»)» Івана Світличного — єдиний зразок саунд-арту, звукового мистецтва. Вся інсталяція — навушники, одягнувши які, відвідувач слухає опис твору мистецтва: «тут починається лінія...тут трикутник... тут площина... тут квадрат... тут куля.... Тут закінчується лінія...» Загалом виходить по-своєму дотепне окреслення кордонів мистецького висловлювання.
Інсталяція «Самотність» Сергія Петлюка — це 20 відео з людьми на канапах. На таку саму канапу перед екранами сідає глядач. Таким чином Петлюк зіштовхує глядача з самим собою — тим самим дійсно створюючи ситуацію самотності останнього.
Переможуть ці чи інші твори — стане відомо через місяць.
Володарям головної та спеціальних премій, окрім грошової винагороди розміром 100 000 гривень і 25 000 гривень відповідно, буде надана можливість пройти місячне стажування в майстернях всесвітньо відомих художників. Крім того, володар головної премії без попереднього відбору потрапляє в список номінантів на здобуття міжнародної премії для молодих художників Future Generation Art Prize-2012. Нарешті, переможець у номінації «Приз громадськості» (визначається за результатами голосування відвідувачів виставки) нагороджується грошовою премією в розмірі 10 000 гривень.
Володарка головної премії Future Generation Art Prize 2010 року бразильська художниця Синтія Марселле — це безсумнівне відкриття Центру Пінчука. Минулого року вона здобула першість із довершеними за формою, яскравими відеороботами «475 Volver», «Fonte 193» і «Хрестовий похід». Наразі виставка у Києві для Синтії є першим персональним проектом за межами Бразилії. Експозиція під назвою «Бачити, щоб бути побаченим» включає масштабну інсталяцію та спеціально створений для виставки фільм.
Інсталяцію складає килим, який приховує ландшафт із пилу. Робота бере свій початок у звичайній дії: приховування пилу під килимовим покриттям. Синтія побудувала просту й елегантну інсталяцію. Червоний хвилястий ковроліновий підйом увінчаний валом чорного пилу; з іншого боку — лише грубий схил з тої-таки непривабливої речовини. Такий мікроландшафт, вписаний у виставкову залу, спонукає глядача до взаємодії: тут хочеться стрибати, бігати, лежати, що відвідувачі з задоволенням роблять; причому перспективний вигляд інсталяції геть змінюється залежно від висоти глядацького ракурсу. Авторці вдалося вкласти сюди цілу низку культурних кодів — від екології до замилування краєвидами її рідної Бразилії — країни червоного чорнозему, а також зіграти з глядачем в оселю, в якій чарівним чином застиг розгорнутий у повітрі килим і став явним прихований бік речей.
«Століття» — друга робота художниці, створена спільно з кінематографістом Тіаго Мата Мачадо. Цей фільм — звична для Синтії робота з циклічністю та симетрією. Бачимо обгороджене промислове подвір’я — можливо, частину будівництва — на яке з наростаючою інтенсивністю починають сипатись будівельні матеріали, інструменти, різні речі, а потім цей вибух деструкції бачимо з протилежного ракурсу, наче у віддзеркаленні. Перехрещення спричиняє дивний ефект: маємо таке антибудівництво, що повторюється двічі, і ця симетрія загалом нагадує розгойдування візуального маятника, котре надає всьому фільмові внутрішньої композиційної краси.
Сама Синтія так коментує свої роботи: «Ландшафти у моїй творчості, особливо останнім часом, починають уособлювати ідею руйнації, збирання залишків, брухту. Вони також є ландшафтами культури, її кордонами та бар’єрами, або, оскільки вони стають ландшафтами, це стає кордоном між природою та культурою. Збирання може також часто розглядатися як прикмета часу... Для мене «Століття» — це образ розбирання епохи, образ її руйнації. У цьому діалозі/конфронтації з Тіаго я зазвичай вимірюю межі безладу творення, наші роботи вже менш контрольовані — це свобода співпраці».
