ЧИ БУЛА УКРАЇНА ФАВОРИТОМ?
На це питання один із помічників Валерія Лобановського
відповів після матчу, попередньо сам собі його поставивши: «Ні». Володимир
Веремєєв, якого цього разу відправили говорити з журналістами, звинуватив
невідомо кого у тому, що Україну проголосили головним претендентом на перемогу
в групі поспішно і безпідставно. Переадресуємо цей закид натхненникам широко
розрекламованої акції «Наша мета — 2002», може, вони й справді мали наувазі
не вихід України до фінального турніру першості світу, а щось інше. Повернемося
до чергового прояву зневаги до преси і глядачів з боку перших осіб нашої
збірної. Тренер національної команди з футболу не може загадково мовчати
як сфінкс, особливо тоді, коли команда в результаті підготовчої роботи
відверто провалює старт відбіркового турніру. У кого тоді запитати про
причини поразки, про шляхи виправлення ситуації? Видається, що дізнатися
про це легше у Президента Леоніда Кучми, котрий регулярно спілкується з
пресою, ніж у Валерія Лобановського, який вже кілька місяців мовчить.
Президента турбувати, ясна річ, не будемо, спробуємо подивитися
на попередні здобутки збірної України без рожевих окулярів, припинивши,
скориставшись нагодою, видавати бажане за дійсне. Отож, наша головна команда
два роки тому обіграла Росію у драматичному матчі з рівними шансами на
перемогу з обох сторін. Після цього, окрім Вірменії та Ісландії, наші нікого
не перемагали. Дві нічиї з французами цілком влаштовували останніх, а тому
заносити їх собі до активу було б явним перебільшенням. На друге місце
в групі нашу збірну вивели сумнівний пенальті в Ісландії і «подарунок»
воротаря Філімонова в Москві. Так само лише з пенальті, який у дев’яти
подібних випадках із десяти призначати не прийнято, зуміли українці забити
потрібний м’яч у вирішальній грі зі Словенією в Києві, але не змогли встояти
пару десятків хвилин проти далеко не найсильнішого суперника. Це виглядало
саме так, проте цифри на той момент були на нашій стороні і ми вірили саме
цифрам, свідомо забуваючи обставини, за яких згадані цифри втрапили до
підсумкових протоколів. Так само швидко ми забули цьогорічну поразку від
Англії на Уемблі, хоча слід було б згадати що англійці лише в останню мить
обійшли поляків у відбірковій групі, зробивши в останньому турі це «чужими
ногами» гравців шведської збірної. Тепер цифри не на нашу користь. Невблаганні
1:3 на табло головного стадіону країни зафіксували останнє місце України
у відбірковій групі після першого туру.
РОСІЙСЬКИЙ СИНДРОМ
Ви хотіли справжню збірну, а не київське «Динамо», ось
тепер маєте, — з погано прихованою зловтіхою дорікав журналістам після
поразки від поляків Володимир Веремєєв. Цими словами наш вічно другий тренер
абсолютно вірно охарактеризував головну проблему, яка стоятиме перед командою
України найближчим часом. Не фізична підготовка і сума так званих ТТД визначатиме
в найближчі роки успіхи чи неуспіхи України на міжнародній арені, а вміння
створити команду із вільних людей, які за власним бажанням з’їхалися з
усього світу, щоб зіграти за свою країну. Саме про це мовчить Лобановський.
Мовчить, бо його методика підготовки команди розрахована на групу виконавців,
закритих, мов у концтаборі, на заміській базі. Славнозвісні «секрети» тренера
Лобановського якщо і спрацьовують, то саме по відношенню до гравців, які
повністю від нього в усьому залежні.
Не від хорошого життя змушені були наші тренери формувати
збірну із «іноземців». Все більше і більше кращих футболістів України грає
за кордоном і так буде завжди. Ставити ж у основний склад збірної, наприклад,
Венглінського, який є під рукою у Кончі-Заспі, ігноруючи Шевченка, не насмілиться
жоден тренер. Тому слід якнайшвидше забути колишню практику підготовки
команди за принципом базового клубу і починати готувати національну команду
так, як це робить увесь світ. Для цього, до речі, у штаті збірної і є посади,
які займають шановні Володимир Веремєєв і Леонід Буряк, які мали б моделювати
гру команди відповідно до можливостей футболістів, розкиданих по різних
країнах.
Україна, видно, приречена в усьому повторювати шлях Росії
із кількарічним запізненням. Все, про що написано вище, російський футбол
вже пережив, вони там кілька разів всі пересварилися, зате вирішили питання
раз і назавжди. Інтелігентний Романцев, якого російські журналісти охрестили
було «плачущім трєнєром», зміг нарешті знайти шлях до взаєморозуміння між
футболістами і тренерами. Росія, повірте, буде цього разу у світовому фіналі.
Ми ж тільки відкриваємо (якщо відкриваємо) очі на проблему і, не виключено,
пройдемо шляхом Росії. У них цей шлях тривав протягом двох безрезультатних
відбіркових циклів. Скільки буде у нас?
ШЕВЧЕНКО — УКРАЇНСЬКИЙ РОНАЛДО?
Феноменальний нападник світового класу Андрій Шевченко
не раз і не два «витягував» і київське Динамо і збірну Україну із майже
безнадійних ситуацій. Зробив він свою справу і в матчі з Польщею, забивши
видатний за виконанням гол і створивши ще кілька нагод для себе і товаришів
по команді. Водночас саме в останній грі особливо впадала в очі різниця
між Шевченком і рештою команди в швидкості ігрового мислення, оцінці ігрової
ситуації, прийнятті миттєвих рішень, одним словом — в класі. За рік, проведений
у кращій лізі світу, Андрій значно додав у грі. З іншого боку, при всій
симпатії до нашого суперфорварда, не можна було не побачити, як Шевченко
наприкінці гри з Польщею втратив той бойовий настрій, з яким він вийшов
на другий тайм, чого він ніколи не дозволяє собі в «Мілані». У футболі
один гравець, навіть найвидатніший, не в стані підмінити команду. Згадаймо
невдачі збірної Бразилії та міланського «Інтера», які три роки тому, маючи
у складі кращого футболіста світу Роналдо, вважали, що він забезпечить
їм успіх. У підсумку і Роналдо близький до передчасного завершення кар’єри,
і Бразилія з «Інтером» ніяк не вийдуть на найвищий рівень результатів.
Аби цього не трапилось із Шевченком та збірною України, слід спробувати
вже зараз не робити ставку на виключний талант нашого футбольного самородка,
а готувати національну команду, якої у нас, насправді, нема.
ЗБІРНА ЗАХИСНИКІВ
Стартовий склад команди України на гру з поляками не міг
не здивувати. Із тих небагатьох гравців, які були у розпорядженні тренерів,
на поле вийшло шестеро гравців оборонного плану, три форварди і… один півзахисник
Гусін, який теж більше тяжіє до руйнування, ніж до творення. Такий підхід
до формування команди можна було пояснити лише прагненням подавити гостей
силовим тиском гравців, сильних у відборі м’яча, який би потім отримували
троє швидких форвардів для безпосереднього завершення атак. Коли ж виявилося,
що поляки не збираються поступатися у єдиноборствах і вгризаються у мокре
поле не гірше за наших, зіграти по-іншому у нас не було кому. Якщо точні
передачі Сверчевського в один момент виводили польських нападників на небезпечні
позиції, то наші півзахисники, здавалося, не знали що робити із відібраним
у суперника м’ячем. Ті кілька розумних комбінацій, які провели в атаці
українці, були задумані і здійснені Андрієм Шевченком, який сам віддавав,
сам відкривався і сам бив по воротах. А чи не занадто це навіть для такого
гравця, як наш лідер?
Хтось може зауважити, що якби наші забили у тих моментах,
що мали, то все пішло б не так. Згадаймо тоді, як пішло торік із Словенією,
коли після вимученого пенальті наші не знали як втримати м’яч, у підсумку
чого розгубилися — і результат вам відомий. Так само і в грі із Польщею
зайві захисники тільки заважали в обороні один одному, а тому результат
1:3 був зовсім не найгіршим для нашої збірної. Щодо футболістів, здатних
щось створити в середині поля, то їх у нашої команди просто не проглядається.
В «Динамо» цим займаються іноземці Белькевич, Каладзе, Хацкевич і частково
тепер вже наш Яшкін, якого дещо передчасно назвали «новим Заваровим». Перспективи
Михайленка, про які трибуни кілька років недвозначно натякали тренерам
«Динамо», останні здається нарешті зрозуміли. Хто тоді? Мороз, який перейшовши
до «Динамо», показав що бути у «Кривбасі» кращим це ще не все? Кардаш,
який невідомо коли одужає? Де група гравців середини поля, з якими працює
тренерський штаб збірної, якщо він працює, а не механічно підшукує заміну
на ті позиції в київському «Динамо», на яких грають іноземці?
АФРИКА
Повернемось до сумного. Терміново зроблений поляком нігерієць
Емманюель Олісадебе показав ще один шлях, яким можна йти, підсилюючи національну
збірну. Комусь це допомагає, комусь не дуже. Подібно до бельгійців, які
кому тільки не давали громадянства, поляки не стали чекати, поки країна
народить футбольного героя. Стомільйонна Нігерія виховує нині таку кількість
прекрасних футболістів, що число країн, готових запропонувати громадянство
тим футболістам, які не потрапили до збірної Нігерії, тільки зростатиме.
За Польщею на черзі Росія, а там, може, і ми кинемо оком на сонячну Африку.
Цікаво було спостерігати, як щиро раділи поляки успіху свого нового громадянина
Емманюеля Олісадебе. Не виключено, що, розірвавши на шматки досвідчений
захист збірної України, новий лідер команди Польщі тільки розпочав свій
тріумфальний шлях футбольними полями Європи і світу. Нам залишається лише
порадіти за нього і запам’ятати, що перша серія футбольного видовища у
виконанні польського Емманюеля відбулася у нас, в Києві.
Результати відбіркових
матчів до ЧС-2002, що відбулися 2 та 3 вересня: 1 група: Швейцарія
— Росія — 0:1, Люксембург — Югославія — 0:2, Фарери — Словенія — 2:2.
2
група: Андорра — Кіпр — 2:3, Голландія — Ірландія — 2:2, Естонія —
Португалія — 1:3.
3 група: Ісландія — Данія — 1:2, Болгарія — Чехія
— 0:1, Північна Ірландія — Мальта — 1:0.
4 група: Азербайджан —
Швеція — 0:1, Туреччина — Молдова — 2:0, Словаччина — Македонія — 2:0.
5 група: Норвегія — Вірменія — 0:0, Білорусь — Уельс — 2:1.
6
група: Латвія — Шотландія — 0:1, Бельгія — Хорватія — 0:0.
7 група:
Боснія — Іспанія — 1:2, Ізраїль — Ліхтенштейн — 2:0.
8 група: Румунія
— Литва — 1:0, Угорщина — Італія — 2:2.
9 група: Німеччина — Греція
— 2:0, Фінляндія — Албанія — 2:1.
