Минулого тижня у Києві розпочалася презентація фіналістів Всеукраїнського конкурсу молодих творців (творчої молоді, напевно, прозвучало б дуже по-радянському) «СТАРТ». Приз на всіх досить солідний: 25000 доларів.
Кілька місяців журі відбирало претендентів у п’яти номінаціях. Чомусь не дивує, що «час і місце презентації номінації «кіно» буде оголошено додатково». Скільки їх впало в цю безодню… В інших категоріях усе начебто відбулося. Найбільш багатолюдний розділ «музика». Але це не стільки показник великої кількості музичних талантів (давно і багато разів підтверджений концертно-композиторською практикою), скільки розмитості критеріїв. Дійсно, немає потреби в консерваторській освіті, щоб відчути відмінність між поп-музикою і музикою академічною. Різні ціннісні ієрархії, поняття про майстерність та просто абсолютно різні світи, які тільки те й поєднує, що слово «музика», причому вкладаються в нього також абсолютно різні значення. Якось дивно бачити «призовий забіг», де на рівних змагаються молодий піаніст-віртуоз Євген Громов, який записав цілий цикл компакт-дисків «Українська фортепіана музика ХХ століття», та одеська рок-група «Нумер 482». Нічого поганого не хочу сказати про групу — Одеса завжди славилася самобутньою рок-школою, — але змагання між класичним віртуозом і поп- командою початківцем нагадує, швидше, відому банальність про «коня і трепетну лань» в одній упряжці. Адже на рівних оцінюватимуть — в одній категорії, прошу відмітити — ще й київського диригента Тараса Миронюка, харківську джаз-співачку Марину Захарову, львівського композитора Богдана Сегіна, поп-фольклориста Олександра Журавчака. Без заперечень, вони всі, очевидно, майстри у своїх професіях, але, добродії, це ж абсолютно різні галузі, космічно далекі!
Інші категорії виглядають більш однорідними. У «візуальному мистецтві» передбачувано опинилися імена, що постійно з’являються останні роки в галереях актуального мистецтва на зразок ЦСМ, Гельмана тощо: одесит Ігор Гусєв (проект «Фюрер під контролем»), колишній одесит Іван Цюпко зі своїм відомим «Рентгеном. Любительське фото», Наталія Голіброда з Києва, Максим Мамсиков (усі — іроністи, постмодерністи, інсталяціоністи), киянин Анатолій Слойко (проект «Мистецтво шепоту»), і, нарешті, художник з Тернополя Сергій Чайка.
Досить різноманітна «Література» — є поет Тимофій Гаврилов зі Львова зі збіркою віршів «Повертаючись до сказаного», його земляк, перекладач Юрій Зуб із перекладом роману фінського письменника Арто Паасилінна «Рік зайця», два київських прозаїки — Марина Соколян (повість «Кодло») і Світлана Поваляєва (роман «Ексгумація міста»), нарешті, драматурги у вигляді антології молодої драматургії «В пошуках театру» (укладач Нєда Нежданна).
А найбільш багатою вдалася номінація «виконавське мистецтво», тобто, театр. Тут є режисер Київського театру на Лівому березі Андрій Білоус із виставою «Веселіться! Все добре?!» Передбачувано присутній Ілля Фетісов, керівник фольклорного ансамблю «Божичі», автор сенсації минулого сезону, — ритуальної вистави «В пошуках втраченого часу... Життя». Є два обдарованих харківчанина: вже відомий столичним театралам Ігор Ладенко, який створив практично на порожньому місці найцікавіший «Театр 19», і Олексій Коломійцев, режисер, актор, оперний співак, що зробив і зовсім нечуване — «оперні комікси» за мотивами Жака Оффенбаха «Маленькі шедеври великого майстра». Враховуючи твердокамінний консерватизм нашої опери та оперети, останнє виглядає, без перебільшень, подвигом. Для цікавих відразу можу повідомити: вистава «Театру 19» «Хулія славлю» відбудеться сьогодні увечері в Центрі сучасного мистецтва «Дах».
Будь-який конкурс закономірно викликає нарікання, будь-якому журі завжди дістається на горіхи. Але, при всіх закулісних домовленостях і особистих амбіціях, будь-який конкурс погано-бідно відображає стан справ у тій сфері, на матеріалі якої проводиться. «СТАРТ» тут не виняток. Із музикою у нас багато і різноманітно, з образотворчим мистецтвом більш-менш стерпно в плані кількості, літературу, на щастя, на Галичині пишуть безперебійно, в театрі іноді комусь щось треба (з чистого ентузіазму), а з кіно, як завжди, повний завал. Чим тут може допомогти «Старт»? Та хоча б грошима.
І цього немало, якщо ті гроші дадуть можливість поставити ще одну гарну виставу, написати, не думаючи про заробіток, натхненний вірш або намалювати вартісну картину.
