Сам звичай розмальовування яєць сягає коренями у дохристиянські часи і був розповсюджений серед різних народів Європи. Як зазначав відомий етнограф із діаспори Вадим Щербаківський, який на початку і в середині минулого століття глибоко вивчав українську традиційну культуру, з погляду давніх людей особливо велику магічну силу повинні були мати саме писанки. Чому? Писанки, на відміну від крашанок, тоді не варились, а відтак, згідно їх уявлень, зберігали у собі зародки життя від півня, улюбленого птаха бога Сонця, що своїм співом сповіщав схід цього світила й розганяв навесні зловорожу силу ночі та зими. Утім і в пізніші періоди, коли пануючою релігією на теренах нинішньої України стало християнство, писанки не втратили свого значення і вважались святими й чудодійними, у селянських хатах їх тримали як обереги від хвороб, блискавок, пожеж, перед Великоднем незаміжні дівчата розписували яйця, а на свято дарували своїм нареченим, і хлопці довго зберігали їх. Ближче до ХХ століття для виготовлення писанок (в основному на подарунки) почали використовувати і варені або печені яйця. Процес розпису природних яєць був (і є) дуже копіткою роботою, оскільки малюнки наносили вручну спеціальними писачками, а для ізоляції місць, які на певному етапі не зафарбовувались (рослинні барвники наносились послідовно від світлих до більш темних кольорів), їх вкривали воском і також вручну. З огляду на крихкість матеріалу створені в давні часи писанки з натуральних яєць зберегтися не могли. Але вже за давнини їх почали виготовляти і з інших матеріалів, зокрема, глини.
Нині в Житомирському обласному краєзнавчому музеї зберігається унікальна колекція розписаних яєць. ЇЇ найдавніші зразки, розповіла «Дню» завідуюча відділом етнографії музею Любов Гарбузова, відображають мистецтво писанки Волинської губернії (але не тільки), яке склалося на кінець ХIХ — початок ХХ століття, а в радянську епоху було майже втрачене. Основна і найбільш цінна частина колекції сформувалась упродовж 1902— 1929 років. Вона представляє собою передусім зібрання оригінальних автентичних витворів. Визначну роль у її комплектуванні, насамперед до революції 1917 року, відіграла етнографічна секція Товариства дослідників Волині, в роботі якої брали участь багато відомих науковців. У результаті було зібрано більше ніж 1300 екземплярів писанок, крашанок, мальованок (це ще один вид декоративних яєць), і вдалося виділити осередки писанкарства краю, де був найбільш поширений звичай розписувати яйця на Великдень. Дослідники залишили для нащадків імена народних майстринь-писанкарок тих часів — Ганни Бовсунівської, Федори Гегель, Прузини Сидорчук та багатьох інших.
Любов Гарбузова займається пошуком, залученням до колекції обласного музею нових зразків писанок, популяризацією цього виду народної творчості уже близько п’ятнадцяти років. Із її слів, ще до середини 90-х років минулого століття в селах Житомирщини деінде можна було зустріти бабусь (наприклад, тоді ще у Трощі Чуднівського району жила чудова майстриня Анастасія Блоха), які вміли робити писанки і зберігали прадавні традиції їхнього розпису. Зараз старовинне мистецтво відроджується завдяки окремим ентузіастам з числа викладачів малювання й декоративно-прикладного мистецтва художніх і загальноосвітніх шкіл Житомира та інших міст, містечок, сіл області, де навчають дітей техніці писанкарства. За зразок беруть і експонати музейної колекції. Поступово писанками знову почали займатися деякі народні майстрині, а також дехто з художників.
...Перше, що зачаровує в писанках житомирської колекції, то це розмаїста гамма яскравих кольорів, якими виконані зображення — чисті, прозорі відтінки жовтого, зеленого, синього, червоного, інших тонів. Найбільше серед них композицій, які відображують світ, що оточував їх авторів, хоча це враження буває оманливим. А малювали вони й рослинні орнаменти (Полісся все ж таки) і самі називали їх, а збирачі записували: «вазончик лапатие тарілочки», «дубові листочки», «хвойка», «неповна рожа», «рогата квіточка», «півонія», «йолочки», «огірочки». Або тваринні (зооморфні) зображення, яким також давали свої назви: «пчілка», «павук», «рибки», «вовчие зуби», «пташині лапки» (гусячі, курячі, індичі, сорочі), «баранячі роги». Часті на писанках і предметно-побутові орнаменти: «грабельки», «ветрачкі», «штани», «драбинки» і таке інше.
Космічні, а вірніше небесні мотиви — це «зоркі», «сонечко», «місяць». Є яйця і з геометричними фігурами — різноманітні «клинці», «косячки», «безконечники», «ламаний хрест». Присутні релігійні символи, наприклад «хрест», «свічка», каліграфічні написи «Христос воскрес, воістину воскрес». Є мальованка зі сценою воскресіння Христа.
Щоправда, вносить корективи Л.Гарбузова, багато сюжетів писанок, які на перший погляд є відображеннями тогочасних місцевих рослин, звірів або предметів, мають тисячолітні традиції і насправді є прадавніми символами, що є спільними для різних світових цивілізацій, і зустрічаються, зокрема, у предметах Трипільської культури, розквіт якої на території України відносять до IV— III тисячоліть до нашої ери. До таких символів відноситься орнамент, названий давніми волинськими писанкарками «черепашка», що практично повторює стародавні зображення так званого древа життя меандру, символу безкінечності всього сущого. Подібне значення мають ті ж «вазончики», особливо розповсюджені на писанках із Коростенщини. Орнамент «в козака», який нагадує жіночу фігуру, має корені в культі Великої богині-праматері життя, надзвичайно шанованої в різних країнах. Солярні, тобто сонячні, знаки — ті ж розети, хрести, в тому числі свастикоподібні, що дають ілюзію руху, тобто життя, але з’явились задовго до розп’яття Ісуса Христа. Ромбовидні зображення, інші геометричні фігури, які знаходимо на волинських писанках, характерні для багатьох народів, говорить Л.Гарбузова, і є по суті загальнолюдськими символами.
Утім побачити цю красу непросто — з огляду на крихкість яєць, на те, що світло руйнує природні фарби, а приміщення, придатного для експозиції фактично нема (музею взагалі тісно в нинішніх стінах), виставляються писанки рідко, їх тримають у спеціальних закритих шафах у сховищі. А шкода — ці творіння, які увібрали в себе роздуми, почуття, бачення і розуміння світу нашими далекими і близькими предками, заслуговують на те, щоб зашифроване в їхніх орнаментах послання було прочитане нащадками.
