Про те, як саме відбуватиметься святкування, а також про життя театру й плани на майбутнє розповів художній керівник і директор Оперети Богдан Дмитрович СТРУТИНСЬКИЙ.
— Ми зараз готуємося до відзначення ювілею й озираючись назад на вже пройдений шлях, схиляємо голову перед великим минулим цього театру і взагалі Троїцького народного дому. Адже у цьому приміщенні починав свою роботу перший український стаціонарний театр Миколи Садовського. Тут працювали визначні діячі українського театру: Марія Заньковецька, Лесь Курбас, Микола Садовський, Панас Саксаганський. Із нагоди ювілею в театрі відкриється фотоекспозиція «Сторінки з історії», а 25 лютого відбудеться святковий концерт «70 років — з любов’ю».
Чекаємо гостей із українських театрів та з закордону (Німеччини, Угорщини). В історії Київської оперети можна виділити кілька сплесків — передусім «велике минуле» початку століття, потім період коли Борис Шарварко розкрутив театр так, що на вистави було неможливо дістати квиток. На жаль, пізніше оперета довгий час перебувала у великому занепаді. Зараз у нашому колективі кардинально міняється життя. Ми в трупу взяли молодь, відкриваємо студію, в якій навчатимуть не тільки акторському мистецтву, а й режисурі й технології театру. Вже зробили шість нових вистав.
У жовтні минулого року в нас була презентація Камерної сцени — прем’єра спектаклю за Ж. Оффенбахом «Звана вечеря з італійцями». Це салонний напрямок постановки, що є досить незвичним для музичного театру. Ми отримали звання академічного колективу. Кращим показником змін є те, що до театру повертається глядач. А вся трупа хоче працювати.
— В афіші вашого театру зараз переважають твори класиків жанру, чи не відчуваєте ви потреби розширити ці рамки?
— Зберігаючи назву «Театр оперети», оскільки наразі ми є єдиним театром цього жанру в Україні, ми його позиціонуємо як театр широкого профілю: оперета, мюзикл, музична вистава, музично-драматична вистава, опера-буф... Мені важливо розширити рамки оперети й щоб до театру прийшла молодь. Тому ми спеціально відкрили Камерну сцену. Саме там є можливість самореалізуватися молодим режисерам, акторам.
Ми намагаємося розширити репертуарну афішу. Проводимо тематичні концерти, наприклад: «Зі сторінок оперети», «Молодь в опері», «Концерт зірок оперети», «Вечір українського романсу». Плануємо провести «Вечір класичного романсу».
Поки що у нас, на жаль, не існує цікавого національного бренду. Те, що пропонують сучасні композитори, не дуже цікаве. Це або попса, кітч, чи така патетика, що від неї аж нудить. Знаєте, протягом помаранчевої революції ми в залі Оперети приймали по 560 чоловік на ніч, усі були натхненні, сповнені віри в позитивні зміни. І ця подія змінила людей. Зараз я вірю, що вона змінить мистецтво. Змінить ставлення до українського мистецтва. Воно повинно стати модним.
— Певний час тому в Опереті визріла конфліктна ситуація у зв’язку зі зняттям статусу державного театру. Чим все скінчилося?
— Справа в тому, що когось, видно, цікавила будівля Оперети й театр намагалися закрити. Зараз у Верховній Раді України приймається закон про охорону пам’яток архітектури й наш будинок є в тому списку. Друга справа, що йшла перереєстрація з державних в комунальні об’єкти, оскільки ми фінансуємося міською держадміністрацією. Нині Оперета знаходиться в комунальній власності, як практично всі київські театри. Але, як я вже згадував, ми маємо статус академічного театру, що служить певним захистом для колективу. Нас підтримав мер Києва. І на доказ того, що наш колектив саме відроджується, може слугувати вже те, що в нас за минулий рік найбільші фінансові показники серед усіх театрів міста Києва.
— У театрах часто практикується наповнення залів за рахунок планових походів школярів, особливо в дні канікул.
— Працювати зі школярем треба, тому що це майбутній театральний клієнт. Просто треба створити умови не насильного втручання у його свободу. Треба створити такі умови, щоб дітей потягнуло прийти до театру. Це робота з методичними кабінетами, з завучами шкіл. Адже людина платить свої кошти, тому перш за все вона мусить мати право вибору. Ми багато працюємо зі школами і я вважаю, що це добре.
Коли я прийшов до Оперети, тут не було взагалі жодного дитячого проекту. Зараз їх вже три. Остання наша прем’єра вдала — це «Білосніжка і семеро гномів». Це інтерактивна вистава, яка у дітей викликає надзвичайне захоплення. Потім я хотів би зробити тінейджерський проект, робоча назва якого «Сім лицарських чеснот» — варіант такого собі українського Гаррі Поттера. Я написав лібрето з Оленою Голенко, музику писатиме Володимир Домшинський.
Зараз ми працюємо над «My Fair Lady» Ф. Лоу. Цей твір входить до шкільної програми. За п’єсою Б. Шоу «Пігмаліон» написано мюзикл. Це спектакль не тільки для школярів, а й дорослих. Дуже гарна музика, яка подобається глядачам різного віку.
— Яким ви бачите ваш театр і акторів Оперети в майбутньому?
— Мені дуже хочеться, щоб це був музично-драматичний театр. Адже Оперета об’єднує чотири великих колективи — солістів, оркестр, балет і хор. Хочеться створити ту виконавську системну школу, про яку мріяв Лесь Курбас, як він говорив: «Розумний Арлекін». Я вважаю, що саме через жанр музичного театру, який зараз надзвичайно популярний у Європі, ми повинні прийти до цього синтетичного, синкретичного актора.
