Рівне не так вже й далеко від Києва. «Шістсот веселий» приходить нещадно рано. Волинь, Полісся, тихі люди, тихі місця. Річка з незлобивою назвою Устя протікає посередині. На її березі стоїть Будинок органної й камерної музики, колишній костел. Там усе й відбувалося. Щовечора на сцену виходили гості зі Львова та Києва, Росії та Литви. Щовечора, кутаючись у пальта й куртки, в холодному залі збиралися найкращі у світі слухачі — провінційні інтелігенти, вчителі, студенти, які зі стараністю неофітів дослуховувалися до кожного звуку.
Крім публіки, Рівному пощастило ще й зі своїм, так би мовити, музичним лобі. Місцеві уродженці — диригент, учасник ансамблю «Древо» Петро Товстуха, і композитор Алла Загайкевич, сповна реалізовувавшись у центрі, про малу батьківщину не забули. Багато в чому завдяки їхнім цеховим зв’язкам «Нове виконавство» вийшло саме таким, яким і має бути будь-який фестиваль у вогкому, темному листопаді — різноманітним, багатозвучним і багатоголосим.
Проте саме поняття нового виконавства уможливлювало досить широкі трактування. Фестиваль обрамовували концерти, побудовані на зіставленні сучасного й історичного матеріалу. У «Барокко — нова музика» опуси киянки Вікторії Полєвої («Біле поховання. Музика на поезію Геннадія Айги») і харків’янина Олександра Грінберга («Crazy Jingles»), написані спеціально для фестивалю, сусідували з Бранденбурзьким концертом №3 Баха, фугою Моцарта і «Кончерто мадрігалеско» Вівальді. Львівський піаніст Йожеф Ермінь виконав iз камерним оркестром Рівненської обласної філармонії твори Валентина Сильвестрова, Олівьє Мессіана, Тору Такемацу, Альфреда Шнітке, наступного ж вечора в органному залі лилася заспокійлива лютнева музика XVI — XVII століть (виконавець — Анатолій Шпаков, Київ). А в останній день камерний хор «Воскресіння» показав складну, багату відтінками настроїв програму, в якій сучасним вокальним п’єсам передували релігійні співи бароко, хорові досліди романтизму та класичної епохи.
Одним словом, поєднання шкіл і імен дало фестивалю якісний старт: саме взаємодія традиції та експерименту породжує сильну енергію, необхідну для просування будь-якої справи. Напевно, тому й недивним був знак з небес — у перший вечір, після виконання меланхолійного «зимового» опусу Полєвої, пішов справжній снігопад — перший у Рівному цього року…
Найбільшим глядацький успіхом користувалися фольклорні вечори. І київський ансамбль традиційного співу «Древо» (керівник — Євген Ефремов), і їхні колеги з Москви «Казачий круг» (батько-фундатор Володимир Скунцев) стали справжніми зірками фестивалю. І ті, й другі — затяті фанатики своєї справи, збирачі найрідкісніших пісень по глухих селах, у сторічних дідів і бабусь. Етномузикологи з «Древа» за півтора десятка років виробили — не на збиток дослідницькому ентузіазму — професійні виконавські навички. «Древовці» разом із слухачами промандрували Україною, яка географічно вважається центральною — Полтавщина й Полісся — і яку, виявляється, ніхто не знає. Сумні пісні й пісні жартівливі, філософські й ліричні, про смерть і про кохання складали справжню, високу сагу одного народу. Відповідь «Казачьего круга» на наступний вечір була також прекрасною. Росіяни не просто співали, а саме «грали», як кажуть на Доні, пісні різних козачих традицій — хоперські, терські, кубанські. Прозвучали й такі раритети, як стародавній спів козаків-некрасовців, що зберігся в автентичному вигляді понад три століття. А остаточно зал був підкорений після виконання — чудовою українською — декількох пісень, складених у Запорозькій Січі.
Після таких ефектних репрезентацій витвори сучасних авторів виглядали досить герметичними, розрахованими на набагато вужче коло цінителів. Для жителів Рівного, очевидно, інтенсивне знайомство з академічним авангардом було новинкою. Але й в цю частину фестивалю виконавці — Петро Товстуха, співачка і актриса Наталка Половинка, співачка Інна Галатенко, скрипаль Сергій Охримчук — вклали не менше самовіддачі й любові як до музики, так і до глядача. Два спектаклі Алли Загайкевич — камерна опера «Числа й вітер» на вірші й живопис Миколи Воробйова і «Тікати... дихати... мовчати...» (електроакустична інсталяція для трьох виконавців, записи й комп’ютерна обробка в реальному часі) дали відчуття нової поетики, звукового простору, що грунтується на складному сплетінні музики, слова й навіть електронних шумів.
Однак смисловим центром фестивалю, повноправним підтвердженням його міжнародного статусу став вечір, складений з творів литовця Шарунаса Накаса, одного з найцікавіших композиторів на території колишнього СРСР. Диригент, музичний критик, автор музики до вистав і фільмів, Шарунас, насамперед,— ідеолог нового письменництва, що прагне до подолання кордонів між жанрами й епохами. Цей заворожуючий ефект перетину рубежів, культурного діалогу всередині творів був посилений завдяки продуманій побудові самого концерту «Біля небесних брам». Елегантну вокальну мініатюру «Sanguis» (сопрано соло — Інна Галатенко) змінило шаленство «Падаючих портретів, розбитих сердець, вічних жертв». Людська мова (екзальтоване виконання Наталкою Половинкою уривків з Послання римлянам) контрастувала й доповнювалася електронною музикою, шумами та абстрагованим за допомогою комп’ютера натуральним звукорядом. Далі — медитативна «Каплиця при дорозі» для тромбона соло й завершальне «Біля небесних брам», вишукана звукова фотографія (за визначенням автора), народжена з музики, записаної на воскових роликах ще сто років тому, звуків річки, водоспаду, вітру, живих ударних і співу птахів. За всієї різнорідності компонентів концерт звучав як єдина звукова навіть не фотографія, а фреска або музична драма зі своєю зав’язкою, кульмінацією та заспокійливим фіналом.
Такими є, напевно, найпомітніші події дев’ятиденного марафону «Нового виконавства». Складений зі смаком фестиваль, що заангажував кращі виконавські сили, проте, поки що виглядає майже подвигом небагатьох людей — того ж Товстухи, координатора проекту Олени Михайлової та однодумців. Але, схоже, їхня праця не така безнадійна, як могло здатися спочатку. Рівному потрібен цей фестиваль, хай поки не багатолюдний і більше схожий на цикл концертів. Тому що місту потрібне — свято. Свято потрібне й людям з обох сторін сцени. Не видовище в парі з хлібом з відомого гасла, а саме свято.
А бажання, помножене на талант, — велика річ.
