(Продовження. Початок див. у номері від 8 серпня)
Частина ІІ
Штірліц вирішив іти на Батьківщину. Він узяв усі свої дрібні гроші, які зібрав, злидарюючи в метро, проконвертував їх в умовні одиниці і купив квитка в м'якому вагоні до Берліна. Але Шенгенську візу йому не відкривали. Штірліц знайшов "кінці", і за "штуку грошей" його вписали до трупи Чернігівського театру опери й балету як балерину. Іти до поїзда на пуантах було важко. Нили ноги, і Штірліц мазався кремом, рекламу якого побачив у метро. Усій трупі було важко, тому що всі балерини були літніми чоловіками і всі йшли на пуантах і в пачках. Вони всі були розвідниками. Вони всі йшли на батьківщину.
На митниці Штірліца "обчистили". Забрали горілку, ковбасу, сушену диню і розпиляли матрьошки. Він з'явився в кабінеті у Мюллера буквально в чому мати народила.
- Ви маєте поганий вигляд, Штірліце! А я гадав, що ви вирізьблені з кременю й криці.
- Я сосискою в тісті отруївся, - сказав Штірліц, - а яловичина скажена, і в мене болить живіт.
- Їдьте до Швейцарії, - сказав Мюллер. - Вам необхідно відпочити.
- Дякую, - сказав Штірліц і заплакав.
Мюллер провів Штірліца до самого швейцарського кордону. Він поставив його на лижі і вказав напрямок. Штірліца хитало й дуже нудило. "Нічого, - заспокоював себе Мюллер, - тут недалеко, він дійде!"
Штірліц дійшов. Він дійшов до самої Квіткової вулиці на лижах. (Уявляєте його стан!) Там він зустрів Плейшнера і російську "піаністку". І вони почали відпочивати. Вечорами Штірліц і Плейшнер грали в шашки на балконі, "піаністка" грала, а Штірліц наспівував:
Тихими швейцарскими ночами
Отгремев закончились бои.
Але тут зателефонував Мюллер:
- Відпочили? - гаркнув він. - А тепер до роботи!
- Я сосискою отруївся, - почав було Штірліц.
- Припиніть косити під ідіота, - перебив його Мюллер. - За тиждень ви повинні надіслати вашу першу шифровку з Києва.
При слові "Київ" Штірліц знепритомнів.
- А грошей не одержите, - донеслося з трубки. - Бюджетом не передбачено.
"Жаднюга-яловичина скажена", - подумав Штірліц. Він пішов у чергу в українське консульство. Черга починалася біля дверей консульства і закінчувалася на півдні Італії, прямо біля Везувія. Везувій димів і посипав голову Штірліца попелом. "Це не на добре, - подумав Штірліц". Він спробував пройти без черги, казав, що він розвідник і йому негайно треба на роботу. А в черзі йому казали, що всі розвідники і всім негайно треба на роботу. Узагалі, сказали йому, що на халяву він не "проканає". Коли Штірліц підійшов до віконечка, в нього попросили характеристику з місця роботи, довідку про заробітну плату і виписку з домової книги. Йому сказали, що тільки малокультурні і погано освічені люди не читають оголошення, що тут же російською мовою все написано, що підпис Штірліца має бути завірено нотаріусом і в гестапо і що копії документів мають бути російською і українською мовами, і, до речі, татарською теж, тому що запрошення із Сімферополя. Уявляєте, як набідувався Штірліц, аж поки він знайшов татарського нотаріуса. Урешті-решт, візу йому дали і побажали вдалих інвестицій.
Він сів у машину і поїхав на Схід. На КПП була велика черга. Штірліц поставив годинника на три доби. Ця серія закінчується так: "Рівно через 72 години Штірліц прокинеться і продовжить свій шлях на Схід".
Р. S. Ця серія так і не закінчується, тому що черга за три доби практично не просунулася. Він з'їв запасне колесо і випив антифриз. Але це був тільки початок...
