Павло Іванович — живий свідок майже всього, що діялось на нашій землі у двадцятому сторіччі й зараз є активним учасником сьогодення. Видатний хормейстер, педагог, сильна, оригінальна натура з нелегкою житейською дорогою у свій поважний вік показує учням і молодшим колегам приклад вірного служіння ідеалам обраного мистецького шляху та величезної працездатності. По всій Україні й за її межами працюють уже не одна сотня хорових диригентів, які вийшли з-під крила Павла Муравського.
Учора у Великому залі Національної музичної академії ім. П. Чайковського відбувалося вшанування ювіляра. На торжество зібралися хорові колективи, випускники академії різних років, які пройшли «через руки Муравського», колеги, шанувальники, друзі й, мабуть, згадають, як протягом 40-років під час державних іспитів випускників диригентсько-хорового факультету Малий зал консерваторії завжди був переповнений. Перед студентським хором один одного змінюють дипломники, й під склепінням лунають перлини світової хорової класики та сучасних композиторів. У кінці зали, як завжди, стоїть урочистий Павло Іванович. Після кожного виступу щораз спалахують бурхливі оплески, овації, скандування, квіти, й присутні незмінно викликають на авансцену головного винуватця цього свята хорового співу, художнього керівника хору — народного артиста України, професора Павла Івановича Муравського.
І мало хто з присутніх знав, що такого ж теплого погожого червневого вечора 1941 року в актовому залі цієї консерваторії проходив такий же дипломний концерт випускника Павла Муравського за участю Державної капели УРСР «Думка», а через три дні після цього розпочалася Велика Вітчизняна війна, й молодий диригент у мундирі радянського моряка став на захист рідної Вітчизни.
Творча діяльність Павла Муравського розпочалася не в капелі «Думка», куди він одержав призначення, а на Далекому Сході, у створеному ним Червонофлотському ансамблі пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії. Слава про цей колектив швидко облетіла все Примор’я. З цим ансамблем Павло Муравський зустрів День Перемоги.
Після демобілізації за рекомендацією своїх учителів Л. М. Ревуцького та Г. Г. Верьовки Павло Муравський очолив львівський, тоді ще обласний хор «Трембіта», який через п’ять років переріс у Державну академічну хорову капелу. Під керуванням Павла Муравського «Трембіта» досить швидко стала в ряд кращих хорових колективів не лише України, але й тодішнього Союзу та завоювала загальну любов і визнання слухачів. Її концерти з величезним успіхом проходили й на відкритих площадках безпосередньо в полі, на току, в заводському цеху, й у великих концертних залах Львова, Києва, Одеси, Харкова, Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі, Єревана та багатьох інших міст Радянського Союзу. Гастрольні маршрути «Трембіти» сягали від Чопа та Бреста до Сахаліну, від Севастополя до Далекої Півночі.
З 1964 по 1969 рік Павло Муравський — художній керівник і головний диригент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка». Та вершиною творчих досягнень талановитого хормейстера є його робота з хором студентів диригентсько- хорового факультету Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Завдяки зусиллям Павла Івановича професіональний рівень студентського хору невпинно зростає, він систематично виступає з концертами на сценах Києва й інших міст, по телебаченню та радіо. Понад сто творів у його виконанні записано у фонди Українського радіо та на грамплатівки.
Павло Муравський є одним із кращих інтерпретаторів творів Миколи Леонтовича, до спадщини якого він звертається протягом усього свого життя.
Велику цінність представляють записи 37 творів до 100-річчя від дня народження видатного українського композитора, здійснені в 1977 році П. І. Муравським і керованим ним студентським хором Київської консерваторії. Саме за ці записи, що побачили світ у вигляді ювілейного альбому, Павло Іванович Муравський був удостоєний звання лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.
Характерною особливістю інтерпретацій Павла Муравського є проникнення в народну пісню, її зміст, характер і колорит, бажання відобразити її національну основу та природу. Відомий український композитор А. Кос- Анатольський писав: «Муравський глибоко закоханий у народну пісню, всім серцем відчуває її багатогранне виразове багатство і вміє розкрити всі її неповторні чари. При цьому одним з найважливіших художньо-виражальних засобів виконання слід вважати багату палітру хорового звучання, в якій тембр трактується як психологічна фарба, яка чутливо реагує на найменший нюанс у змісті твору».
До речі, в репертуарі студентського хору консерваторії — твори різних жанрів і форм: «Фантазія» Л. Бетховена, «Реквієм» В. Моцарта, Друга симфонія Г. Малера, хоровий концерт М. Березовського «Не отвержи мене во время старості», кантати «Іоан Дамаскін» та «Прометей» С.Танєєва, «Всенощна» й концерт для хору «В молитвах неусипающую Богородицу» С. Рахманінова, Перша симфонія О. Скрябіна, «Вечорниці» П. Ніщинського, «Курські пісні» та «Пушкінський вінок» Г. Свиридова та багато інших. Уже один їх перелік свідчить про високий професіональний рівень колективу, про його неабиякі творчі можливості.
Павло Іванович легко орієнтується у виконавських проблемах, уміє розумно й тактовно дати студентові технологічні й образно-психологічні пояснення, а також показати голосом спосіб бажаного виконання. Він — справжній знавець вокалу, природи людського голосу!
Окремо слід сказати ще про одну важливу його рису — вміння працювати з повною віддачею сил, великою волею, терпінням, педагогічним тактом. Видатний український співак Борис Романович Гмиря, який дуже плідно співпрацював з капелою «Думка», так характеризував його роботу: «Працюючи разом із ним, я бачив, як він, збираючи по піщинці, добивається тембрової злитості голосів, чистого звучання хору в акорді, дикції, побудови фрази і виділення «червоної лінії» всього твору. Тільки така скрупульозність може привести до вершин вокального мистецтва».
Талановитий хормейстер і педагог, невтомний трудівник, патріарх українського хорового мистецтва, лауреат Шевченківської премії, народний артист України, почесний академік Академії мистецтв України, професор Павло Іванович Муравський зустрів своє 90-річчя в активній праці за диригентським пультом. Він продовжує свою улюблену й велику справу, вносить неоціненний вклад у розвиток українського хорового мистецтва.
