РЖИЩІВ: ВІД ЖИТЕЛ СУЧАСНИХ ДО ТРИПІЛЬСЬКИХ
Дивлячись на круті заліснені схили тієї частини Дніпра, на якій розташований Ржищів (містечко за 80 кілометрів від Києва), віриться в те, що в купальську ніч саме тут акумулюється і веселиться авангард нечистої сили. А всі інші Лисі (і не дуже) гори вітчизни — так, філіали: більш живописний пейзаж в Україні ще варто пошукати. Розганяти на Івана Купала злих духів зібралося все місто та ще й гостей покликали (одних тільки представників ЗМІ набралося більше 50-ти) — місцева влада, вдало використавши два приводи відразу (крім свята літнього сонцестояння, місто відмітило ще і 110 річчя відкриття археологом Вікентієм Хвойкою трипільської культури), у черговий раз спробувала привернути увагу до ржищівських красот. А значить — поставити дане природою на службу масовому туристу.
Якщо говорити про фестиваль «Ржищівський вінок», що стартував першим, то почин вдався. Природно, без столичних розмахів і «заправки» у вигляді великої кількості зірок, але якщо пригадати про те, що регіони відчувають перманентний фінансовий голод, то будь-який почин можна тільки вітати. І традиційні купальські ігрища — стрибки через багаття, кидання на воду вінків (з урахуванням повір’я «попливе — вийдеш у цьому році заміж, пристане до берега — будеш рік одна» особливо зворушливо виглядали жінки бальзаківського віку, які пускали вінки) та інше були особливо доречними. Порадувала місто своїм приїздом всенародна зірка Вірка Сердючка і не порадувала — позиція деяких фольклорних колективів, які відмовилися виступати на одній сцені з артистом, який «паплюжить все українське». До творчості Вірки можна ставитися по-різному: розумний — зрозуміє, що це, швидше, стьоб над тією частиною мас, для яких суржик є мовою державною, а нехитрий ритм в дусі горезвісного «Ласкового Мая» — вершина музичного мистецтва. Не дуже розумний — сприйме за чисту монету. Але як би там не було, народу, який прагне яскравих видовищ, Сердючка — миліша, аніж виступ поки ще нікому не відомих ансамблів, і в цьому плані приїзд «Вірки — Андрія», який відмовився, до речі, від гонорару за виступ, можна вважати подарунком ржищівчанам. Інший подарунок — відсутність у «палаточників», що годували-поїли народ, невиправдано завищених цін, чим так любить грішити у свята столиця.
Радує, що в регіоні за розвиток туризму взялися, судячи з усього, грунтовно: постановила місцева влада спільно з фондом «Євразія», що зеленому туризму в Ржищеві бути, і вже відкрилося три садиби з прийому бажаючих спокійного відпочинку на лоні природи. Причому садиби вельми пристойні: наприклад, центр «Звенигород», який забезпечує, крім «ліжко-місця» і гарних страв, ще і поїздки по місцевих визначних пам’ятках, сміливо може приймати іноземців — тут, як кажуть, справжня Європа. Туристичній меті може послужити і спадщина напівзагадкових предків-трипільців: оскільки Ржищів не менш, ніж саме Трипілля, славний археологічними знахідками, і є задумки прямо на місці розкопок реконструювати трипільське житло, в якому, швидше за все, любителі екзотики навіть зможуть пожити. Мрія міського голови Миколи Спичака — організувати й масовий палатковий туризм на численних дніпровських островах: сьогодні той же Київ натовпами підвозить туди відпочиваючих, а місцева влада не отримує від цього ніяких прибутків, хоч могли і повинні б. Але для цього Ржищів повинен продумати програму турів — туристичні фірми у співпраці зацікавлені, але хочуть від пропозицій конкретики. Результат того, що багато потенційно привабливих об’єктів довгий час «місцева» обходили увагою, вже є. Наприклад, унікальну за своїми цілющими властивостями ржищівську глину — просто-таки «гребуть», під’їжджаючи до обриву на човнах: місто знову, виходить, «ні при чому». Трьохсотрічна козацька церква на одному з островів — встигла позбавитися фресок Реріха, і в даний момент стоїть у запустінні. Зате, як признаються місцеві, рибу в «ржищівському» Дніпрі ще можна ловити голими руками…
ГОЛА ПРИСТАНЬ: ПОКИ ДОБРЕ ТІЛЬКИ З МІЛІЦІЄЮ
Іноді буває корисно їздити на масові заходи без щільної «опіки» організаторів і чиновників. Поїздка на Херсонщину в Голу Пристань на музичний фестиваль «Купальські зорі» довела це. Трохи більше місяця тому під час прес-туру столичним журналістам не показали житлових корпусів санаторію «Гопри», а обмежилися лише екскурсією по території. Цього разу нам надали можливість подивитися на «Гопри» «зсередини». А все завдяки Івану Купалі.
У ніч із суботи на неділю, на один день випереджаючи свято Купали в Голій Пристані народився новий музичний фестиваль «Купальські зорі». Його організатором виступив фундатор найіменитішого фестивалю України «Таврійські ігри» Микола Баграєв.
Масу фольклорних колективів (ведуча відбірного конкурсу сказала, що їх близько 40) із херсонської області було розбавлено тільки одним полтавським. Поки всі вони «розминалися» у відбірних турах на «малій» сцені, ми з колегою намагалися з’ясувати в організаторів місце свого поселення. Відразу хочеться відмітити, що з організацією свята все вийшло якось неважно. На наші перші запитання в прес-центрі пообіцяли відповісти пізніше, списки учасників «відксерити» також не відразу (час був вже за полудень). Вчасно видали лише бейджики акредитації. І тільки після появи в прес-центрі вольової жінки «в зеленому», яка виявилася помічником М. Баграєва, нас поселили в санаторії «Гопри». Якщо врахувати той факт, що фестиваль «Купальські зорі» в майбутньому чекає гостей із-за кордону, «комфортабельність» нашого корпусу не вселяла надії на швидкий приїзд іноземних туристів. У нашому корпусі не було душу і прийняти водні процедури нам запропонували в сусідньому. Крім цього сюрпризу нас чекали «зручності на поверсі» з ледве теплою водою з-під кранів в умивальниках. На обурення колеги, як відпочиваючі миються, пішла не дуже доброзичлива відповідь, що вони сюди приїжджають лікуватися. Зрозуміло чому тоді в двомісному номері не виявилося жодного рушника. Після такої «гостинності» знаходитися в номері перехотілось, і ми відправилися безпосередньо в епіцентр свята.
Доїхати від корпусу до сцени коштувало дві гривні та півгодини очікування попутки. Рейсові автобуси проїздом із Херсона курсують ще рідше. Прибувши на відреконструйовану до свята пристань ми потрапили в епіцентр свята. Гостям фестивалю пропонували ті ж радощі масового відпочинку, що і на інших подібних заходах — каруселі, пиво і «фаст- фуд». Відмінність же була в трьох місцях. Перше несло неприємне враження — на відміну від модного «старшого брата» («Таврійських ігор»), сцену-баржу «Купальських зір» із лицьового боку завісили великим банером із написом назви фестивалю, який не приховував віку цієї конструкції (у відкритих місцях простежувалися іржаві плями та інші вади). Друга особливість була в цінах на ярмарку виробів народних умільців. Чоловічі «вишиванки» коштували вдвічі дешевше, ніж на київському Андріївському узвозі і виконані набагато якісніше. А «гастрономічний» конкурс на кращі страви степового регіону став просто родзинкою свята. Бажаючі покуштувати козацької юшки могли це зробити в станах музичних колективів Херсонщини. Ми потрапили до стола хору «Калинонька» із села Олексіївка. Колоритні бабусі помішували у величезному казані юшку та накривали на стіл. Трохи пізніше запрошували спробувати курячого супу — «чабанини». Оскільки ця частина свята була поза конкурсною програмою, оцінку кухні виражали задоволеним ситим виглядом.
Ближче до вечора відпочиваючих стало помітно більше. Для нагляду за порядком із Херсона прислали численний загін міліції із собаками. За словами місцевого колеги вартових порядку було 500 чоловік (!). Після того, як усіх людей у формі вишикували у ланцюг по периметру пристані, розпочалася вечірня частина фестивалю «Купальські зорі». Особливої відмінності від звичних програм не було — вступна промова від організаторів, конкурс краси, музична частина і, звичайно ж, ритуальне спалення опудала зі стрибками через багаття.
Для незвиклих до фестивалів жителів Голої Пристані шоу пройшло на «ура». Але тих же киян чи закордонних туристів подібним не здивуєш. Можна виправдовуватися, що важко починати і наступні «Купальські зорі» будуть яскравішими. Але виходячи з того, що організатори вже мають багатий досвід у проведенні фольклорних фестивалів, подібні аргументи виглядають не особливо переконливо. Зрозуміло, що для невеликого містечка Гола Пристань не легко буде повторити масштаби тих же «Таврійських ігор», але до цього треба хоча б прагнути.
