Про синдром вічного ледарства і хвороби хуторянок

Трьома кращими публікаціями четвертого тижня конкурсу
«Експерт «Дня» за кількістю поданих читацьких голосів стали:

— Костянтин КРУПСЬКИЙ, Ігор МАНЧЕНКО «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО СТОРІНКАХ»
(«День», №152);

— Тетяна КОРОБОВА «ОСТАННІЙ АКОРД ЛІТНЬОЇ ГАСТРОЛІ» («День»,
№150);

— Клара ГУДЗИК «ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ?» («День», № 153).

Окрім відгуків на ці статті, ви маєте можливість познайомитися
і з найбільш вдалими читацькими відгуками на те, що з'явилося друком у
«Дні» із 17 по 21 серпня.

Костянтин КРУПСЬКИЙ, Ігор МАНЧЕНКО «ПРИВИД БРОДИТЬ ПО
СТОРІНКАХ» («День», №152)

Щодо схожості між собою тоталітарних режимів немає сенсу
дискутувати. Моєму батьковi довелося побувати як у в'язниці гестапо, так
і на Луб'янці і в Лефортово. При прийомі в ці «гостинні» заклади ув'язнені
проходили абсолютно однакові процедури. Здача поясів від брюк, шнурків
від черевикiв, перевірка порожнини рота і анального отвору, стрижка наголо.
Гестапівець, котрий приймав батька, здивувався батьковій підготовленості,
а коли дізнався про його досвід радянського зека, то записав у свою книжку
радянське ноу-хау — висмикувати цвяхи з черевиків. Річ у тім, що ці добродії
один у одного вчаться. Відсутність філософії у справі, в житті, нехтування
певними постулатами зробило наших багатьох «політиків» політиканами. Філософія
їм служила і служить лише прикриттям, а вони, залишаючись звичайною хунтою,
ніколи не були ані комуністами, ані соціалістами.

Чудове роз'яснення і застереження тим, хто прагне повернення
в минуле, в казку, яку нібито втратили. Проте не можна вдруге створити
цю «казку», бо знову матимемо суцільні дефіцити, переслідування інакодумців,
репресії, голод та все інше, що було характерним для «розвинутого» чи «розгорнутого»
соціалізму. І автори роблять правильний висновок про те, що не варто ганятися
за ідеологічними примарами. Якщо ми дружно візьмемося за обробіток свого
саду, то, безперечно, дочекаємося вагомих плодів.

Тетяна КОРОБОВА «ОСТАННІЙ АКОРД ЛІТНЬОЇ ГАСТРОЛІ» («День»,
№150)

Це відповідь на запитання «Чи схвалюєте ви участь зірок естради
та діячів мистецтва у передвиборних кампаніях»? Відповідь всенародної Хуторянки
ми вже знаємо. І що тут ще можна сказати. Наші зірки хочуть жити не гірше
від закордонних: мати багаті будинки; їздити на дорогих автомобілях. Тільки
там все це заробляється. Там талант належно оцінюється, а у нас треба служити,
догоджати, підлаштовуватися. У іншому випадку твій талант буде непотрібним,
добре, якщо не вигнаним чи загнаним. Такими є реалії, а можновладці їх
же створюють, живлять, підтримують і використовують. У таких випадках від
безсилля хочеться кричати. Нас хоч і більшість, а протистояти зухвалому
натиску не можемо. Роздавлять. Дякую шанованій мною Тетяні Коробовій за
сміливість і мужність. Успіхів їй. У кожній газеті я шукаю передусім її
матеріали.

Пані Тетяна підштовхує до думки, що часті прогулянки з
відомими артистами (Ротару, Кіркоров, Ванеса Мей) або участь у концертних
шоу (КВК, Каховка) Леонід Кучма використовує для того, щоб при новому президентові
йому не відмовили в посаді міністра культури і мистецтв Криму. Інакше —
чому ж не прогулятися до страйкуючих шахтарів, на поля, де осипається незібране
зерно? Поки що заклики голосувати за Кучму лунають тільки на концертах,
та й то лише на тих, що під «патронатом».

Гелій ЧОРНИЙ «ІДЕЯ ПЕРЕТВОРЕННЯ КРАЇНИ МАЄ ЗАХОПИТИ
МОЛОДЬ» («День», № 150)

Автор статті підіймає актуальну тему про місце молоді в
Україні, закликаючи її вчитися. Проте автор не веде мову про якість навчання.
Чи змінилася якість навчання із запровадженням оплати за нього? Ні. Так
звані «престижні» спеціальності, які вiн згадує, — економіст, фінансист,
правник тощо — є лише масками освіченості. Взагалі, навчання без внутрішнього
змісту перетворюється на позірну освіченість.

Молодь у нас учиться абияк — несерйозно, тому що переконана:
не знання будуть визначати її майбутнє, а зв'язки і вміння пристосуватися
до обставин. Тобто наші вищі навчальні заклади готують пристосуванців,
а не творчих лідерів для нової України, які здатні будуть будувати демократію
та ринкову економіку і витіснити комуністично-комсомольську номенклатуру
з економічних, фінансових, юридичних структур.

Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ «ЛАМПА ДЕННОГО СВІТЛА» («День»,
№ 151)

Автор підняв проблему нашої зашкарублості і байдужості,
вічного ледарства і стенання при здоровому тілi. Признаймося, підсвідома
відраза до церебральників криється не в нескоординованості рухів хворих,
а в їхньому відкритому нерві життя, жаги до вдосконалення, титанічної боротьби
за гармонію.

І на тлі цих людей шаріється наша нікчемність.

Віктор ЗАМ'ЯТІН «У НЬЮ-ЙОРКСЬКОМУ БАНКУ ЗНАЙДЕНО РАХУНОК
«РОСІЙСЬКОЇ МАФІЇ»?» («День», № 154)

Іноді складається враження, що п. Зам'ятін або живе на
Заході, або хоча б щоранку проглядає свіжі «Times» і «Herald Tribune»,
— настільки органічно він висвітлює події, пов'язані з Заходом, і навіть
емоційне ставлення капіталістів до «пострадянців», а особливо — до Росії.

«ПОШТА «Дня» («День», № 149)

Відповіді читачів на конкурсні теми і рейтинг кращих публікацій
«Дня» за тиждень викликали зацікавлення і примусили перечитати всі дописи.
Приємно відзначити, що багато відгуків надсилає молодь. Це підтверджує,
що я не помилився із вибором своєї газети. Якщо молодь старанно рецензує
газетні публікації і надсилає свої експертні висновки, то це означає, що
ваша газета має майбутнє. Живе спілкування читачів і редакції, що проводиться
на сторінках «Дня», дозволяє всім узяти участь у створенні авторитетної
газети, яку не лише читають, але й люблять і поважають. Саме це і бажаю
вашій газеті «День».

Клара ГУДЗИК «ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ?» («День», № 153)

На цікаві роздуми наводить ця стаття. Якось, ведучи політичну
дискусію про пріоритети розвитку, поставив у приклад Польщу. Мовляв, за
такий короткий час — і такий стрибок у розвитку економіки, науки, культури.
Ми їдемо туди на заробітки і купуємо їхні продукти. На що почув: «Та якби
не Україна, то не було б Польщі. Вони ж повивозили з України все, починаючи
від телевізорів і закінчуючи хлібом». Так. Вони скористались цією ситуацією,
як кажуть, були в потрібний момент у потрібному місці. Поляки знайшли себе,
вони знають, що їм потрібно, та й у нас вони нічого не крали. А чому ми
не можемо створити таких умов і скористатись ними? Чому?

Алла АНТИПОВА «ДЕСЯТЬ ДІТЕЙ ПРОДОВЖУЮТЬ СТРАЙК РАЗОМ
IЗ МАТЕРЯМИ»

У статті розповiдається про табір жіночого походу «Крик
душі» під Луганськом. Разом з матерями тут знаходяться діти, більшість
з яких учні. Страйкарі не прийняли умови — одержати зарплату товарами і
продуктами, бо сім'ям потрібні «чисті» гроші. Адже на порозі навчальний
рік — дітей треба одягнути, взути, забезпечити підручниками. Діти повинні
обов'язково піти до школи, ПТУ, не можна допустити того, щоб вони продовжували
бродити як безпритульні.

Не вкладається в голові такий факт, що, наприклад, сім'я
може жити, не одержуючи зарплату двадцять місяців. Як же так можна жити?
Невже наш уряд не має душі і серця, що він ніяк не реагує на таке?

Серед жінок-страйкарів є мати з немовлям. Від хорошого
життя вона пішла на такий вчинок? Просто серце кров'ю обливається, читаючи
це. Ладна кинути клич серед пенсіонерів про допомогу страйкарям, і вони,
впевнена, при всіх своїх мізерних пенсіях, які можна назвати подачками
держави, допоможуть таким же бідним робітникам, підтримають їх.

Спасибі газеті «День», що вона сміливо розповiдає на своїх
шпальтах про всі наші злигодні й радощі.