Передмова
Востаннє я куштував раків двадцять років тому - у веселковому дитинстві. Чудово пам'ятаю, як у дворі дідусевого містечка Новочеркаська - столиці донського козацтва - сусідка висипала їх із цебра в таз, і жива рухлива піраміда тванисто-болотяного кольору почала повільно розповзатися. Але то були - красені. А в Києві лише червоних дегенеративно-декоративних, чорніючих на боках рачків, нібито виготовлених із пластмаси, пропонують бабусі поруч з метро. Погляд на цю страву слину не викликає. Навпаки - вона згортається до кращих часів...
Але тут надійшла конфіденційна інформація: на підпільному ринку - товар світової якості... Мчу набережною на редакторському "Саабі" - паросткові шведської авіаційної промисловості. Якби йому крильця, на кшталт Фантомасового апарата - злетіли б над грішною Оболонню. Проминули три автомобілі, що стояли на узбіччі ліворуч: двоє вітчизняних і "Форд". Неподалік від них висить іржава металева табличка "Раки. Риба". Водій Юра бурмотить: "Воно" й ефектно розвертається на 180 градусів...
Довідка. Більше п'яти кілограмів риби чи раків дбайлива держава не дозволяє віднімати в матінки-природи. Й лише тоді коли ви член Товариства риболовів-любителів. А коли не член - немає чого тинятися біля водоймищ. Заважати заводам хімікати скидати... Ото громадяни й ризикують штрафом (150 грн. і вище), порушуючи суворе законодавство, як "устричні пірати" Джека Лондона. Погляньмо зблизька на героїчних людей.
Два капітани
Піратів виявилося троє. Один чорнявий, різко окреслений чоловік із гострим поглядом і козацькими вусами. Другий низенький, довговолосий, в потертій білій футболці, нагадує ударника третьосортної рок-команди. А третій - Марк Бернес. Або його молодший брат-близнюк. Нібито він щойно доспівав свої знамениті "Шаланди повні кефалі", звівся з-за роялю й приєднався до браконьєрського хору.
Клас авта, на якому я під'їхав, додав жвавості рухам "козака". За мить я милувався двома відрами з живими ракоподібними, що містилися вбагажнику. Їхні насторчені вгору вусиська були соліднішими від закручених вусів-антен Сальвадора Далі.
"Ці - 30 за кіло, - показував торговець, - а ті, дрібніші, - інтонація стала презирливішою, - за 20". Навіть дрібніші були велетнями порівняно з бабусевими рачками - "брелоками". "З риби, - вів далі він, - сазан, судак, щука, сом". Рибна аристократія!
Несподівано загальмували білі "Жигулі". Звідти виповзли двоє пом'ятих капітанів. Хвацькими їх аніяк не назвати. Їхні пики мали конфігурацію каски Вовка з "Ну, постривай!", яка викотилася з-під коліс потягу. Персонажі для зйомки нового космічного серіалу "Двоє капітанів-мутантів або Ніч великої розпусти". Вони заклякли знаками запитання над тим самим багажником.
- Нам би кіло карасиків... Нібито ми з рибної ловлі повернулися... - З-під комірця мужнього офіцера визирав засос. - З рибалки -...балки. - Він узрів величезного судака. - Нє... Коли ми таку рибину притягнемо - дружина, можливо, й повірить. А тещу - не проведеш. Губу рибі слід проколоти - "слід від гачка". Бо якщо тещу надуриш - тесть тут як тут. Великий фахівець.
Не сторгувавшись, вояки, оповиті перегаром, подалися до родинного вогнища. Сьогодні їх, мабуть, зварять там укруту.
Й у ворон бувають рибні дні
"Навіть якби вони кілограм узяли, - мудро зауважив "Бернес", - у них пики, ніби Статут - там усе написано".
Мені вже час визначитися в уподобаннях. Або відкривати карти. Відкриваю:
- Оцей "Сааб" - редакторський. Ви всі мене цікавите суто як журналіста.
- Либонь Кучму вихваляєте? - запитав "Марк".
- Осічка. Вихваляємо рідко, а лаємо постійно. Газета - опозиційна.
Чолов'яга з цікавістю поглянув на мою куртку з болоньї. Решта її геть втратили.
- Ну, запитуй, - перейшов він на "ти".
-Чи часто вас женуть з цього місця?
- Лише коли замах на Лазаренка за двісті метрів звідси був. СБУ трусила. Перевірили - відпустили. Але сказали відвалити звідси. Відійшли до заводу. А він - режимний. Директор вибігав, волав: "Ви порушуєте режим!" Це вельми дивно, враховуючи, що підприємство не працює. Повернулися назад.
- Хто з "шишок" до вас завертає за "дарами річки"?
- Косаківський полюбляв цю справу. Тепер його щось не видно.
- Йому тепер не до цього... Як починалася твоя трудова браконьєрська кар'єра?
- З протоколу, складеного 68-го року на ВДНГ. Згодом у Київському зоопарку...
- Тюленів з моржами виловлював?
- Ні, рибу. Озеро в них - чудове. Я і приєднався... А згодом пішло-поїхало... Зі своїх сорока - тридцять я займаюся цим. Народився на Подолі. Дніпро знаю, як свої п'ять пальців. А загалом я водій. На пенсії.
- Це в сорок?
- Разом з чорнобильськими - стільки накрапало. Я покрівлю саркофага розбирав. А ще я голову Ради міністрів України Ватченка возив. 350 плюс путівки.
- Що краще: Ватченка возити чи раків ловити?
- Будь-яка праця - не легка. Пенсія $150. Стільки ж і на рибі виходить. Було б більше - та всюди повно інспекцій, ДАІшників... Також їсти хочуть. Сім разів мене на телебаченні показували. Особливо прославився 86-го. До вибуху, взимку. Придуха була страшна. (Придуха - кисневе голодування риб через товсту кригу - К.Р.). Тонни риби позасинали. Знайшли винних - нас. Я і сказав тоді на ТБ, що кожному з сімдесяти оперативників, котрі тут - кайло б у руки, лунки рубати. Дивись - і врятували б рибу. А недавно була операція "Берег". У "Чорному квадраті" чоловік 7 - 8 наших показували. Я всіх цих хлопців чудово знаю.
- Судячи з усього, й тебе рибінспекція знає чудово? Як кличуть "телезірку" й легенду річкового промислу?
- Усі мене знають, як Дачника. Моя дача в хорошому місці - ловити там приємно.
- Де Ви зберігаєте раків?
- Удома- в холодильнику. Без води. Тиждень вони так можуть витримати. Поставив якось відро вниз. Відчиняю дверцята, а один з їхньої братії вже сирокопченої ковбаси дістався. Вона зберігалась аж під морозильнею. Як доліз - дідько його знає? У знайомого була схожа ситуація. Приходить він опісля роботи, відкриває холодильник, а там бенкет: 8 раків навколо палки "Лікарської" розташувалися. Заповзято колупаються.
- Через кризу виробництва зупинилося багато заводів. Вода стала чистішою - тож раків, побільшало. І риби.
- Раків лише трішки побільшало. А для риби головне лихо - ГЕС. Коли рівень води падає, на мілкій воді її гине безліч. Ворони так об'їдаються рибою - злетіти не можуть. Ходять череваті берегом, розчепіривши крила...
- Який найбільший вилов?
- Ну, навесні, коли в раків нерест - кілограмів 60 - 70. Браконьєр ловить стільки, скільки може продати. Він же не держава - аби гноїти потім. А з риб - сома виловив 150-кілограмового. Завдовжки, як мій "Форд".
- Еге ж, бреши-бреши. Чули, чули про рибальські байки. Наступний сом буде завбільшки з "Мерседес".
- Правду кажу. До цього мій рекорд був - 105 кілограмів.
- Коли найбільше буває клієнтів? Улітку? Під пиво?
- Узимку не менше.
- Ти й в ополонку пірнаєш?
- А то як же?
- У гумовому костюмі?
- Та ти що! Він $250 коштує. Дві пляшки горілки і вперед...
Мені стало якось незатишно. Цієї миті зупинилася "Вольво". Звідти виліз лисіючий дід із вусиками й у чорних окулярах - точно ПАРівський наглядач за неграми на радянській карикатурі. Лише коркового шолому бракує. За ним дівиця в білому років 20-ти з гидливим малюнком надутих нафарбованих губ. Вони довго критично принюхувалися до раків. А тоді, не купивши, "відчалили".
- Дивися, - кажу Дачнику, - "круті" не беруть.
- Який він "крутий"? - зневажливо кинув він. - У нього лише "Вольво-440". Барахло.
- Повернімося до раків. Традиційне запитання-загадка - де вони зимують?
- Там, де й літо проводять. Просто в ополонку пірнати ніхто не хоче - подивитися. Крім браконьєрів. А точніше - професійних риболовів.
Висновок (не в юридичному розумінні)
Щиро кажучи - сподобалися мені ці "професіонали". По-перше, завдяки їм можна нормальних річкових раків купити - адже до лавок навіть лангустів поки що, перепрошую, не завезли. А, по-друге, вони - не варвари. За словами Дачника, динамітом й іншими засобами некоректного втручання в довкілля - не користуються. Загалом "ракові розбійники" аніяк не гірші від джеклондонівських "устричних піратів". А загартованіші - напевне. Хіба ж то зима - в Сан-Франциско.
